Ярослав Павуляк. Творчість
Ярослав Павуляк. Творчість
Ярослав Павуляк пише мало і друкується начебто неохоче, і з кожним роком ця тенденція наростає. Його перша збірка “Блудний лебідь” вийшла друком 1993 року, коли поетові виповнилося сорок п’ять. “Могили на конях” – друга збірка поета. Можна припустити, що вона підсумовує поетове півстоліття, хоча добра половина віршів написана в 60-70-ті роки і автор охоче виставляє це на щит. Та суть зрештою не в тому. Досить прочитати будь-яку з 53-х ліричних мініатюр, аби вічути, що це справжня поезія, а Я.Павуляк має в серці те, що не вмирає. Поетів такого рівня в Україні одиниці, їх можна перелічити, що називається, на пальцях рук.
Тії кола любаві та білі,
Бо роздягнута мною вода.
Ти глибоко до ранку на зіллі.
Ти до ранку моя борозда.
Твого тіла – твої пастелі.
З мого тіла – мій клен вироста.
Наші ноги і руки на стелі,
А між ними палають уста.
Таємнича і неоднозначна метафора – могили на конях. Її хочеться трактувати по-різному і це чудесно, бо де однозначність і одноплощинність, там поезії шукати дарма. Я собі її розкодовую передусім так: справжні чоловіки завжди помирали нальоту, верхи на конях, отже – там їх могили. Такі могили навіюють не сум, а захват, збуджують не ностальгію, а жагу боротьби. Отже – й пісню.
Так живу, щоб колись навесні
Заспівали могили на конях.
Загалом образ коней у поета виростає до символу чи точніше – архетипу і повторюється в найнесподіваніших варіаціях (“моя душа, мов квітка на коні…”), а найкращі у збірці, здається, ті вірші, що написані у ритмі кінських копит.
У Ярослава Павуляка завжди свіжі й несподівані тропи, чудесні мистецькі образи, дивовижні словесні знахідки…. Їх приємно перелічувати чи просто повторювати вслух. Від того вони не втрачають свого природного блиску, а, здається, світяться ще яскравіше і вабливіше: “за моєю спиною тісно моїм рукам. За моєю корою світ догори ногами…”, “голота вишневих ягід у бутлях відлитих з неба”, “і тримає човном рідну воду на дні”, “нетлінний тато вистругав дорогу”, “обіймаю її – притуляє устами мене”…
Танцює зі мною,
Мов та молодиця,
Подвір’я одягнуте
В білу криницю.
Поет любить експерементувати зі словом, звільняти музику з його зачаєних глибин, і може саме тому в нього зустрічаються ось такі алітеративні строфи: