Дискурс Миколи Євшана та Української хати

Журнал, окрім культурної, мав і політичну орієнтацію та платформу. Власне, його культурна орієнтація була продовженням політичної. Політичну філософію журналу становив націоналізм. Модернізація й радикалізація політичної думки служила тлом і необхідною умовою модернізації естетичної думки й самого дискурсу. Для Павла Богацького (видавця й прозаїка), М. Сріблянського (Микита Шаповал), Миколи Євшана, нарешті для Андрія Товкачевського — головного соціолога, політолога та філософа журналу, деяких інших авторів «Української хати» націоналізм означав розбудову нації з метою її майбутньої автономізації, а також розбудову того, що тепер називається національною ідентичністю, національної свідомості одиниць, які складали загал, українську громаду. В основі націоналізму, як і в основі культурології журналу, передовсім Євшана й Сріблянського, лежав індивідуалізм. Не народ, а вища одиниця, яка своєю діяльністю або мистецтвом може повести загал, змінити його, поставлена у фокус усієї критичної діяльності М.Євшана. (Ця засада сприйнята ним із філософії Ніцше.)

У цьому сенсі старий націоналізм, точніше селяно-любне народництво, віджив свій вік. М.Сріблянський писав: «...українство жило й живе тепер з одного імпульсу — націоналізму, який і мусить охопити життя всієї

нації', а не тільки окремої верстви — селянської... наша література, будучи... подачкою селянській клясі, йшла шляхом мертвого націоналізму, бо він був тільки в уяві, а не складав суті в світогляді носителів нашого національного відродження»7. І він же в іншій статті писав: «Національність — це і є та нова сфера, якої ми шукаємо й боремося за неї, як за форму і зміст»8.

Нація, як і культура, на думку теоретиків журналу, потребувала сильних особистостей, вождів, які могли би сконсолідувати її, повести в боротьбі, виробити для неї політичну теорію. Націоналізм такого роду парадоксальним чином поєднувався з певним культурним космополітизмом (ніцшеанство, як відомо, за своєю природою було антинаціоналістичним), а також обстоював відкритість творчої особистості до нових ідей, головним чином західних. Водночас журнал постійно висловлював свою незгоду з марксистським космополітизмом (пролетарським інтернаціоналізмом).

Антимарксистський дискурс журналу, однак, ширший за критику ідей інтернаціоналізму пролетарів і викриття суті пропаганди російських марксистів. (Вимога російських марксистів, щоб пролетаріат перейнявся загальнолюдською культурою, означала на ділі русифікацію, а «космополітична пропаганда являється лише асиміляторською»9.)

Антимарксистська настанова журналу пов'язана з політичним націоналізмом. Інтересам нації (а не пролетаріату, або буржуазії, або села, або інтелігенції) надавалося першочергове значення. А відтак на головне місце висувалася розбудова нації й національної культури, що потребувало від українського суспільства волі, оптимізму, сили.

Антимарксистський дискурс у критиці полягав у тому, що «хатяни» послідовно не погоджувалися з концепцією літератури як партійної справи. М.Сріблянський намагався всю можливу зневагу вкласти до характеристики місцевих «двохвершкових Марксів і Міхайловських», вважав, що Ґорький «скінчився», взявшись за пролетарську літературу», а «зводити талант до того, щоб він давав ілюстрації до «Капіталу» чи «Комуністичного маніфесту» — зовсім не літературна річ»10. За аналогічне Євшан критикував Вороного11. В такому ж руслі розглядалося народницьке, соціалістичне, марксистське літературознавство а la Луначарський. Останній імпонував як автор статей про Метерлінка, Гауптмана, Короленка, однак не подобався як автор праці про Шевченка, в якій Шевченко поставав як предтеча соціалістичної літератури12.

Три найцікавіші постаті “Української хати”, її ключові теоретики – це Микола Євшан, М.Сріблянський ( Микита Шаповал) та Андрій Товкачевський. У центрі нашої уваги перебуває Євшан як най красномовніший виразник критичного дискурсу “Української хати”.

1.О.Луцький “Молода Муза”// діло. – 1907. – 17 листопада.

2.Франко І. Маніфест “Молодої Музи”// Твори : В 50т. – К.,1982. – Т.37. – С.110-111.

3. Українська хата . – 1909. – Кн.1. – С.2.

4.І назва, і ці корови могли бути не стільки виявом популізму. Скільки маскуванням від цензури.

5.Сріблянський М. “Нове слово” в українській критиці // Українська хата. – 1910. – К. 7-8.6.Сріблянський М. Українська преса і громадянство // Там само. – Кн.6. – с.407.