Творчість Григорія Косинки
Ескіз «Під брамою собору» й етюд «Мент» — данина письменника самодостатнім імпресіоністичним поетикам. Перший твір про взаємини між жебраками, представниками суспільного дна, які складаються за принципом домінування грубої фізичної сили. Другий — образок «живого чуття» поміж «канцелярського болота» — винесений, мабуть, із вражень під час служби Косинки в земській управі. Стилістично обидва твори тяжіють до наслідування раннього українського модерну. Ці твори нехарактерні для Косинчиної творчості (бодай уже тим, що їхньою темою є міське життя), але вони — свідчення пошуків автором «своєї» — найближчої за світовідчуттям і світоусвідсмленням — традиції, до котрої Косинка має намір долучитися.
Цей закономірний для початку творчого шляху період пошуку «своєї традиції» продовжується новелами «За земельку» та «В хаті Штурми», у яких використані сюжети, уже добре відомі з класичної української літератури: перша новела — про трагедію «шлюбу за земельку», друга — про злидні, шо насунулися на сім'ю Штурми з того часу, як йому на цукроварні відбило пальці. У цих творах уже увиразнюється авторський стиль Косинки: він не стільки оповідає, як накладає густі мазки, дуже влучно й точно вихоплює з круговерті подій знакові деталі, надзвичайно емоційно насичені, котрі часто можуть сказати значно більше, ніж проста оповідь.
Об'єктивність художнього письма й гострота відтворюваних ним конфліктів викликали здивування в критиків, а найбільш вульгаризаторські з них звинувачували письменника в поетизації ворожих новій дійсності сил, в апологетизації куркульства, бандитизму і т. ін. В. Коряк писав, що із новел Косинки не ясно, з ким він і проти кого; Я. Савченку здавалося, що з усіх сучасних письменників Косинка «найкривавіший»; О. Слісаренко ніби між іншим закинув, що авторові «Політики» все одно, хто кого б'є, а С. Щупак і О. Полторацький кваліфікували Григорія Косинку як куркульського агента в радянській літературі. Натомість високу оцінку творам письменника давали М. Ірчан, М. Рильський, С. Єфремов та ін. М. Рильський, наприклад, наголошував, що новели Косинки, злившись із часом у певну гармонію, дадуть епопею революції, а С. Єфремов писав, що Косинку цікавить не просто перебіг революційних подій, а буття народу.Творчість Косинки завжди була тісно пов'язана з проблемами пореволюційного села. Ідейно-стильові особливості формувалися під впливом традицій модерної української новели межі XIX—XX ст. Уже перша збірка новел «На золотих богів», яка вийшла в 1922 p., не лише підсумувала його ранні творчі пошуки, але й засвідчила те, що в літературу прийшов справді самобутній прозаїк, виробивши власний стилістичний почерк, прозаїк, котрий вдало засвоїв класичну традицію та крізь її призму здатний осмислювати сучасні проблеми. Ця збірка засвідчила, крім того, що молодий талановитий новеліст не збирався бути речником якоїсь однієї політичної тенденції. Йому боліли й рани бідного окраденого селянства («На буряки»), і месницькі дії заблуканого «бандита-дезертира» і кров переконаного партійця («Десять», «Темна ніч»), і дрімуча безпросвітність декласованих спекулянтів і «вічних» міщан («Місячний сміх», «Троєкутний бій»).
«Троєкутний бій» — ще один виняток із переважно селянської тематики новеліста. Він описує реальні історичні події, що сталися в Києві ЗО серпня 1919 р. Об'єднані підрозділи армії Української Народної Республіки й Української Галицької Армії цього дня після виснажливих боїв узяли нарешті Київ. Але сталося так, що одразу ж по цьому в столицю України ввійшли російські білогвардійські війська генерала Денікіна. Україна на той час потребувала міжнародного визнання, і провідники наївно сподівалися на західну підтримку, тому керівництво намагалося не сваритися з білогвардійцями, за якими стояли країни Антанти. Але населення й рядові вояки сприймали білогвардійців як чужинців. Григорій Косинка дуже виразно, в експресіоністичній манері, відобразив ці події у новелі. Рвана ритміка його фраз і двомовні діалоги створюють ефект нагнітання. За допомогою різноманітних поетичних засобів — метафор, порівнянь — Косинка майстерно передає перепади настроїв, зміни емоційної тональності у процесі розгортання «троєкутного» протистояння, в результаті якого рідний Київ стає потичинівськи «сторозтерзаним». При цьому автор практично не коментує, не оцінює прямо описуваних ним подій, але його глибока симпатія до «уенерівців», «Зеленої Буковини» незмінно читається між рядків (так само, як і органічна відраза до нахабних золотопогонних зайд).
Новела «На золотих богів» також оповідає про бій, але переможний. «Золоті боги» — це та ж російська добровольча армія, що наступає на українське село Медвин. «Старе й мале вийшло з села назустріч непроханому ворогу... Б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії «золотих богів». Гинуть найкращі, і серед них кулеметник Сенька, гинуть у підпаленій ворогами хаті трійко його малих братів. Наприкінці новели письменник передає горе матері за допомогою фрагментів народних пісень, і цей майстерно використаний художній прийом робить образ матері символічним образом «сторозтерзаної» України, чиї найкращі сини, чиє майбутнє втрачається на полях страшних воєн.
Про страшні, криваві події Громадянської війни оповідається також у новелах «Темна ніч», «Десять», «Місячний сміх» (зі збірки «На золотих богів»). Під час Громадянської війни, за розрухи і численних змін влади, коли селяни просто не могли зрозуміти, кому вірити, й тому не вірили нікому, набуло поширення явище отаманщини — стихійних озброєних загонів під проводом місцевих ватажків. У низці творів Косинки наявні спроби проаналізувати це складне явище, але автор жодним чином не нав'язує свого власного ставлення, дає читачеві можливість самому розібратися в тому, хто правий, а хто винен. Приміром, у новелі «Десять» ідеться про те, як загін отамана Божка перехопив комуніста Рубля, який направлявся «для організації комнезамів в район Черкаського повіту». Його могли б просто розстріляти, але Рубель зі страху ладен поступитися своїми «переконаннями», тому відбувається «десятьма шомполами». Такий образ комуніста не міг сподобатися критиці того часу. І це запам'ятовується Косинці надовго. Власне, саме такі твори, а також дещо пізніші («Постріл», «В житах», «Анархісти», «Голова ході») спричинили надзвичайно різку критику на адресу письменника. Але після книжки «На золотих богів» його новели, як би їх не оцінювала тодішня критика, почали користуватися надзвичайною популярністю в читачів. Одна за одною виходили нові книжки — «В житах» (1926 p.), «Політика» (1927 p.), «Вибрані оповідання» (1928 p., 1929 p.). Косинка став членом літературної організації «Ланка», яка була перейменована в «Марс» — «Майстерню революційного слова». Критики від цього лише побільшало, оскільки «Марс», нарівні з ВАПЛІТЕта «неокласиками», вважався партійним ортодоксом чи найголовнішим ворогом української літератури.У 1920-х pp. Косинка для заробітку пише в різноманітні видання, працює в редакціях журналів, відповідальним секретарем фотокіноуправління, сценаристом на Київській кінофабриці (утім, жоден його сценарій так і не був реалізований). Але головним залишається, звісно ж, література. Він активно розвиває жанр новели, лише мріючи колись створити більші за обсягом твори. Але зате в жанрі новели він досяг неабияких успіхів. Новелістика Косинки являє собою показовий взірець художніх шукань і знахідок, які засвідчували перехід української прози першої третини XX ст. від «старого» реалізму до модерних форм естетичного мислення. Найбільших успіхів тут досягли В, Стефаник і О. Кобилянська, В. Винниченко і В. Підмогильний та інші, серед яких і Г. Косинка. Форма його творів набувала реалістичної чистоти, а зміст їх, виростаючи з окремих життєвих мотивів, ставав всеохопним. Це особливо помітно в тих новелах, де на перший план виступала драма українців, які віддали себе на олтар комуністичної ідеї. Заглиблюючись в опис характерів сільських більшовиків, письменник показує, що мета в них ніби благородна — покінчити з бідністю й експлуатацією, але способи досягнення її чомусь ведуть не до гармонійності, а до нових кривавих репресій.