Нова драматургія Миколи Куліша

Микола Куліш належить до того типу письменників, про яких можна сказати художником слова він народився, тому що від народження в Куліша було єдине призначення — велике й непохитне — писати З підліткового віку й до останніх своїх днів він сприймав, розумів і аналізував світ як письменник. Він ділився тим, що його радувало, захоплювало, бентежило, гнітило, за допомогою емоційного, яскравого, дотепного слова.

Куліш писав майже тридцять років. Навчався — і писав невеличкі твори сати­ричного спрямування Воював — і складав коротенькі п'єси, що мали успіх у солдатів. Працював у просвітницьких установах — і шукав себе в різних жанрах, від оповідань з життя дітей до циклу педагогічних нарисів і роману. А коли переймався тільки творчою діяльністю — писав наполегливо й самовіддано.

Багатьма дорогами пройшов Микола Гурович Куліш — дорогами навчання, таврійського степу й України, дорогами війн, самовіддачі, духовного піднесення, дорогами творчості, відкриття, переслідувань. За недовге життя йому довелося пережити ледь не все, що тільки може випасти на долю людини. І на всіх доро­гах, в усіх життєвих випробуваннях він залишався яскравою особистістю, яка прагне справедливості, краси та добра.

І навіть перебуваючи в ув'язненні, на Соловках, відчуваючи подих смерті, він теж сідав за папір — і надсилав листи, у яких передавав свої настрої, почуття, турботи. Творіння було для нього не тільки радісним, емоційно насиченим про­цесом, а й внутрішнім станом, постійним відкриттям себе, головним смислом життя. Воно стало для нього внутрішнім, образно-художнім імперативом. Кож­на з п'єс, що дійшла до нас, — явище непересічне в українській драматургії та заслуговує на те. щоб стати об'єктом ґрунтовного культурологічного, компара­тивістського, лінгвостилістичного дослідження. Кожна з них вимагає того, щоб її не тільки уважно читали, але й уважно перечитували.

Зараз очевидно, що майже вся драматургічна спадщина М Куліша входить до національної літературної класики, а п'єси «Народний Малахій», «Патетич­на соната». «Маклена Граса» входять до європейської та світової художньої скарбниці

Творчість М Куліша — це багатогранне зображення побуту, психології, соц­іально-культурних процесів, інтелектуальної динаміки, світоглядних тенденцій в Україні перших десятиліть XX ст. Доля українського села й селянина, духовні по­шуки інтелігенції, пріоритети й цінності нової генерації державних службовців, психологічна тенденції в робітничому середовищі, розмаїтість світоглядної паліт­ри інтелектуалів, духовний стан столичного й провінційного міст, аспекти націо­нально-історичного розвитку та перспективи України — таким виглядає зріз ос­новних проблем Кулішевої драматургії

У характерах персонажів М Куліша узагальнено типові «больові точки» свого часу. Його герої помирають від голоду, розділені ходом історії на «багатих» і «бідних»: будують комуну, тягнучись до світла життя; перетворюються з учо­рашніх незаможників на адміністраторів-бюрократів: переймаються національ­ними проблемами й питаннями, грають у кохання й виконують у житті рольові партії; змінюють не тільки власне прізвище, але й своє національне єство, праг­нучи просування в кар'єрі; кохають і залишаються нещасними у своєму коханні, пристосовуються до нових умов і бунтують проти конформізму: шукають смисл свого й загальнолюдського існування; божеволіють і кінчають життя самогуб­ством; зраджують, зневірюються та знаходять у собі сили протистояти трагіч­ним перипетіям долі; розмірковують над соціально-духовною долею України та світу. Кулішеві характери певною мірою історичні, бо в них осмислені провідні тенденції національної та вітчизняної історії.

Куліш був живописцем характерів в українській драматургії Працюючи над п'єсою, він прагнув намалювати живий, колоритний, типовий, концептуальний, до нього не відкритий художній образ. Для цього митець ретельно вивчав життя, часто мандрував — їздив, ходив пішки Україною, намагаючись побачити й почу­ти, чим живуть люди, про що думають, як розмовляють, чого прагнуть. М. Куліш — це не лише драматичний письменник національного духу й національних натур, це й співтворець (разом з М. Хвильовим, В. Підмогильним, М. Зеровим та іншими) інтелектуального напрямку в українській літературі, інтелектуальних характерів і концептуальних колізій. Він спирався на драматичний досвід своїх попередників в українській літературі (М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького), використовував їхні творчі ідеї, мотиви, композиційно-художні здобутки в розробці аспекту селянського життя, побуту, стосунків. У Кулішевих творах відбилася поетика характерів «з народу», специфіка конфлікту, заснованого на зіткненні двох груп персонажів — «багатих» і «бідних», викори­стання прийому лейтмотивної фольклоризації драматичної оповіді, уведення реплік, сцен, дійових осіб комедійного гатунку, що класично виведені українсь­кою драматургією другої-половини XIX ст.Драматургічна діяльність М. Куліша вмотивовано зіставляється з творчістю В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, Й. Гете, Г. Ібсена, Б. Шоу, Б. Брехта, Т. Уільямса та інших драматургів цього ряду. Кулішеві характери й колізії так само рельєфні, колоритні, різноманітні, трагедійно загострені, як у п'єсах Шекспіра. Художні реалії М. Куліша так само узагальнені у своїй гротескності й пародійній епатажності, як і комедії Мольєра. Драмам і трагедіям Куліша властива така ж настано­ва на глибинність інтелектуальних і філософських пошуків, як і творам Гете Кулішеві п’єси відрізняються такою самого орієнтацією на поєднання ліричного й соціального, символічного й алегоричного, інтимно-особистісного й масш­табно-людського, як і драми Ібсена. Творам українського драматурга притаман­ний такий самий тонкий, проникливий аналіз психологи га форм вираження сучасного буття, як і п'єсам Шоу.