Олег Ольжич (Олег Кандиба) – життя і творчість

1940 року в Празі виходить друга книга поета «Вежі», яку критики називають збіркою революційної лірики, з якої О. Ольжич постає неоромантиком, котрому характерні висока напруга почуттів, строга й лаконіч­на мова. Сучасне й майбутнє України болить поетові:

Товаришу, любий мій брате,

Дивися у вічі рабам.

Як будете так воювати —

Вкраїни не бачити вам.

Революційна лірика цієї збірки, за словами літературознавця Юрія Коваліва, «перейнята рвучкими ритмами та риторикою». Художній світ у ній представляє, за висловом літературознавця Миколи Неврлого, «пое­та виразно модерного, нової світоглядної формації».Збірку «Вежі» склали поеми — «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Перша написана під враженням дійсних фактів про напад гру­пи української військової організації ОУН на пошту, щоб роздобути гроші для організації. Серед українців дана акція була сприйнята як помста польському урядові за знущання над українським населенням в 30-ті роки. Кілька осіб бойової групи було заарештовано. Польська влада, караючи їх, замінила смертний вирок довічним ув'язненням. Друга пое­ма, написана 1935 p., є своєрідним посланням, у якому поет висловлює свою віру у високу мету задля України, спрямовує патріотичну молодь до жертовності, до виконання святого обов'язку для своєї землі за най-екстремальніших обставин. Жертовність, «відчуття межової лінії, муж­ності на краю безодні» (М. Ільницький) об'єднують поеми збірки «Вежі» з творами «Ріні» та «Підзамчі», хоча за стилем і художніми засобами вони різняться.

Напередодні воєнних дій фашистів на Сході О. Ольжич переїздить до Кракова. Не маючи жодних ілюзій щодо фашистської Німеччини стосовно СРСР, він сподівався, що з падінням більшовицької імперії буде сприятливий шанс будівництва незалежної України. Голова Проводу Українських націоналістів призначає О. Ольжича керівником ОУН на Наддніпрянщині. Він приїжджає до Львова, опікується таємним пере­міщенням в Україну Культурної референтури і Комісії державного пла­нування. Під час перебування у рідному Житомирі щасливий випадок уберіг його від смерті від рук провокатора. До Києва О. Ольжич прибу­ває під чужим прізвищем відразу після того, як у місто у вересні 1941 р. увійшли фашистські війська. Спрямовує свою діяльність на організацію громадського, політичного життя в столиці, під його керівництвом по­чинають виходити газета «Українське слово», український літератур­ний журнал. Київський псевдонім О. Ольжича — Доктор. Першочерго­вим завданням цього періоду він вважав утворення Ради загальнона­ціонального характеру, яку мав очолити Агатангел Кримський. Однак його, як і інших майбутніх членів українського парламенту, арештувало НКВД, виявивши плани українських патріотів. Однак Українська Національна Рада все одно була створена за активної участі О. Ольжича. її головою став професор Микола Величківський, обраний на Установчих зборах 4 жовтня 1941 року. Активізується боротьба проти фашистів, УНРада випускає заклики до населення, оголошує протести, викриває суть фашизму через українську пресу. І от уже в листопаді 1941 р. окупаційна влада забороняє Українську Національну Раду, її установи, українську пресу. Відтепер вони продовжують боротьбу підпільно. 1942 р. були заарештовані й розстріляні гестапівцями у м. Києві у Бабиному

Яру одні з найактивніших учасників національно-визвольного руху — Олена Теліга, Михайло Теліга, Іван Ірлявський. У березні цього року О. Ольжич покидає Київ.

У січні 1944 р. гестапо повсюдно провело масові арешти, зокрема і серед членів ОУН. Було заарештовано і голову Проводу українських націоналістів Андрія Мельника. Віднині його обов'язки виконуватиме О. Ольжич. Він розумів, що шанси перемоги національного руху наприкінці війни були зведені нанівець: фашистська армія відступала, але наступала більшовицька, лідери якої так само, як і фашистської, були непримерен-ними противниками національно-державної української ідеї.

25 травня 1944 р. О. Ольжич був заарештований гестапівцями у Львові, під посиленою охороною відправлений до Берліна, а звідти — у конц­табір Заксенгаузен, що біля міста Оранієнбург. У цьому залізобетонно­му концтаборі-бункері фашисти тримали особливо небезпечних злочинців. Серед них, зокрема, був син Й. Сталіна Яків Джугашвілі. Проте найбільше тут сиділо українців, майже весь Провід ОУН — Бандера, Мельник, Стецько, Гарбусевич та інші. 9 червня 1944 року, не витримавши кату­вань, О. Ольжич помер, нічого не сказавши ні про своїх побратимів, ні про роботу в ОУН. А 22 липня у Празі помер Олександр Олесь, дізнав­шись про смерть сина.