П.Тичина як дитячий письменник (літературні твори: Я у гай ходила Хор лісових дзвіночківГаї шумлять

Як золото.

Мов золото – поколото...

розкривають перед нашою уявою цілу картину: на обрії – брали хмар, що в промінні гарячого сонця здаються золотими, а під ними – в тому ж золоті – “Горить – тремтить ріка”. У високохудожніх образах поезії відбиваються схвильовані удари серця митця, ліричну творчість якого вдало названо музичною.

Щоправда, поряд з такими, які сприймаються легко, у вірші Гай шумлять...” зустрічаються і складніші образи. Відчувається: уява поета випереджала думку; не завжди встигав поет передати словами те, що малювала його свідомість, творив його внутрішній світ. Саме тому деякі образи втілюють не думки і почуття в їх конкретному завершенні, а уривки думок, об’єднують часом різнорідні чи безпосередньо не зв’язані між собою поняття або об’єкти. Уривчаста мова – свідчить схвильованості митця.

Прислухавшись до голосів природи, поет чує дзвін. Далекі відгомони звуків дзвону не породжують у митця бажання дізнатися про їх джерела. Важливо, що ці звуки, переливаючись над нивами запліднюють його почуття. Мелодія дзвону захоплює. Полонить, огортає, оточує поета з усіх боків. І письменник у цьому дістає творчу наснагу і насолоду.Мозаїка уривчастих думок, напластування художніх деталей, передати які ледве встигало перо, синтезовані в багатошаровій, не легкий для розуміння образ, грані якого щільно притикаються до граней інших образів цієї чудової поезії. У ній простежується збереження “Найважливішої ознаки наспівності – симетрію ритміко-синтаксичної будови вірша”. Що можна побачити і в іншій поезії П.Тичини. “А я у гай ходила”, який не випадково став хрестоматійним. З тонким знанням дитячої психіки Тичина виписав характер дівчинки, знову вдаючись до засобів мальовничості, елементів театральності та музичності. Для досягнення живописно-зорового ефекту вводиться і тут слово, що вимагає супроводу жестом: “А я у гай ходила по квітку ось яку!” І знову зорові образи знаходять естетичну підтримку в образності звуковій. Дівчинка не тільки бачить предмети казкового для неї гаю, а й чує, як відгукується той казковий гай своєю музикою, живим співом птахів:

А там дерева – люді

І все отак зозулі:

Ку-

Ку!

Акумулюючи в собі велику творчу енергію, П.Г.Тичина – всією своєю динамічною особистістю, універсальною діяльністю, новаторським віршотворенням – служив унікальним “пере датчиком” художнього досвіду із сфери національного в сферу загальнолюдського, з минулого – в майбутнє.

Гортаючи сторінки дитячих поезій Павла Тичини ми ніколи не назвемо їх спадщиною, бо палають вони вічно живим полум’ям любові до рідного краю, народу, в серці з якими пройшов поет півстоліття свого життя. Високі, благородні почуття й слова про рідний край зливаються в єдиний, монолітний образ – розум, честь і совість, - створений поетом.



Література:

Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Первоцвіт (1).

Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Читанка 3(2).

Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я., Волошина Н.Й. Читанка 3 (4).