П.Тичина як дитячий письменник (літературні твори: Я у гай ходила Хор лісових дзвіночківГаї шумлять

Ах, скільки радості,

коли ти любиш землю,

коли гармонії шукаєш у житті!

Павло Тичина

Його дебют нагадує собою несподіваний спалах сонця. Як майстерно Тичина змальовує перед нами справжню картину українського життя. Здається, перед нами – богатир Гераклової статуї й прометеївських пристрастей, богоборець і громовержець у слові...

А був він простий і незвичайний. Скромний і делікатний у поводженні з людьми. Майже непомітний на вулиці чи в президії урочистого засідання. Завжди уважний до чужої думки – чи то говорить він із школярами, чи то з міністром.

Та найбільшої слави зажив він як поет... Про нього можна сказати і найніжніший лірик. І це правда. Про нього можна мовити: поет з громовим голосом, один з найбільших поетів ІІ століття. Поезія Павла Тичинин – попри всю її розмаїтість, попри всю популярність, навіть іноді взаємо виключність окремих її мотивів, - явище надзвичайно цілісне. Вона не тільки здається. А і є вираженням стиснутого в могутню пружину людського духу.

Його перу належить збірка “Сонячні кларнети” (1918). Могутні емоційні сплески радості, юнацької надії, тривоги, чекання. Якими переповнена ця книжка, немовби сповіщали про народження нової поезії революційного світу. Збірка “Сонячні кларнети” своїми образами й поетикою споріднена з творчістю М.Коцюбинського, С.Васильченка та інших попередників Тичини.

До цієї збірки ввійшли такі дитячі твори як: “Хор лісових дзвіночків”, “Гаї шумлять”, “А я у гай ходила, які наділені мелодійністю, співчуттю, використаною поетикою і фольклорикою і якими автор прагне виховати, прищепити дітям любов до природи.

Вір “Хор лісових дзвіночків” увійшов у дитяче коло читання. Він своєрідний і за змістом, і за образністю, і за побудовою. Вивчаючи його необхідно створити в уяві дітей чарівну картину життя лісу в яскравий, сонячний і теплий день і все після того вчитель зачитує вірш, збагативши образами цієї поезії створені тільки що в уяві учнів картини мальовничої природи. Вірш “Хор лісових дзвіночків” відзначається насамперед своєю мелодійністю, музичністю, побудовою. Кожний рядок передає велику любов поета до природи, його захоплення нею.

Дружні синьоокі лісові дзвіночки співають прекрасну й радісну пісню весни. Так здається поетові. Який напружено вслухається в голоси рослинного царства лісу. Про що ж співають ці ніжні мов з кольорового павутиння виткані, квіти? Вони славлять, зустрічаючи дзвоном, новий день, вони люблять сонце, світлу тінь, розкішні сни в затишному гаї. Зворушливо й ніжно звертаються вони у своїй пісні до хмар, які жене легкий вітерець, прохаючи: “Окропіте, нас нашелестіте...” А коли прилинуть хмари. По золотому полю ляже тінь і краплі жаданого освіжаючого дожу вмиють і дзвіночки, і жито. А жито, відчувши приємну вологу прохолоду (тож родитиме щедріше), усміхнеться.

Уважний і спостережливий, Тичина вміє точно передати ті чи інші особливості предметів, явищ. Привертає увагу вираз “світла” тінь”. Адже в яскравий, сонячний день тінь дійсно здається світлою. “Бо прохання “окропіте, нас нашелестіте”, з яким звертаються лісові дзвіночки до хмар. Дійсно, краплі дощу в лісі. Якщо прислухатися, м’яко шелестять, торкаючись листочків дерев, квітів, трави.

Загальному тонові поезії цілком відповідають епітети, які підсилюють вплив твору на наші почутя. Так, сни – розкішні, гаї – затишні, день – ясний, поле – золоте. Повторюваними словами день-день, тінь-тінь передано багатоголосе дзеленчання лісових дзвіночків – веселе, грайливе.

В окремих віршах “Сонячних кларнетів” поет досягнув повної гармонії у змалюванні почуттів і природи. Показовим щодо цього є вір “Гаї шумлять”. Привертають увагу оригінальні засоби вірша, за допомогою яких молодий поет малює пейзажні картини. Рядки

Ген неба край –