Апарат книги, як система орієнтації читача в структурі і змісті видання

Подібну до передмови роль відіграє в книжці вступна стаття. Однак вона, як правило, відзначається більшим, ніж передмова, обсягом і глибшим оглядом тих проблем, які ставляться й розв'язуються в книзі. її завдання — підготувати читача до ґрунтовного зро­зуміння та засвоєння матеріалу. Наприклад, у першо­му томі зібрання творів П. Тичини в дванадцяти то­мах, що вийшов у Києві в 1983 р., вміщено вступну статтю Л. Новиченка «В поколіннях я озвуся» (Творчість Павла Тичини)». В ній дається грунтовний огляд життєвого шляху та творчості поета за шість десяти­літь його праці в літературі. Ознайомлення з нею до­поможе глибше усвідомити зміст, особливості форми й значення написаного П. Тичиною.

Іноді замість передмови в кінці книги вміщується післямова, яку пишуть сам автор, чи упорядник, пе­рекладач, чи редактор. За змістом вона близька до передмови, але тому, що читають її переважно тоді, коли твір чи книгу вже прочитано, в ній відсутні по­ради, як їх слід читати. Завдання післямови — дати відповіді на ті запитання, які можуть виникнути в про­цесі читання, доповнити, показати значення книги в су­часному житті. Якщо у загалом цінній книзі автором допущені якісь фактичні неточності чи висловлені хибні положення, автор післямови розкриває їх і дає правильне тлумачення.

У наукових збірниках в кінці кожної праці іноді подається резюме (від фр. resume) - стислий висно­вок, перелік її основних положень.

Іноді в кінці книги вміщують коментарі (від лат. commentarium - записки, тлумачення) —додаткові ві­домості про згадувані у книзі події, історичних діячів, митців тощо. У коментарях до художніх творів іноді характеризується творча лабораторія автора, історія написання, наявні варіанти й редакції, авторські само­оцінки й судження критиків. Розрізняють історико-літературні, текстологічні, реальні й лінгвістичні (мовні) коментарі.

У коментарях звичайно вказуються джерело даної публікації, йдеться про зміни, які вносили в текст сам автор чи редактор, тощо. Наприклад, у згадуваному вже першому томі з 12-томника П. Тичини у комента­рях до вірша «Партія веде» говориться, що він уперше був надрукований у газеті «Правда» в 1933 р. й пере­друкований у газеті «Вісті», що поет його правив то­що. Тут же наводиться первісний варіант вірша, вка­зується, що основний текст наведено за виданням 1954 р. «Вибране».

У реальному коментарі даються фактичні довідки про час і місце описуваних автором подій, розшифро­вуються наявні в книзі алегорії та натяки, даються пояснення про згадуваних людей, організації тощо. Наприклад, у коментарях до вірша Тичини «Не Зевс, не Пан...» характеризуються ці персонажі давньо­грецьких міфів.

Лінгвістичний коментар — це переважно переклад вжитих автором іноземних слів, тлумачення застарі­лих чи малозрозумілих висловів тощо. Він може пода­ватися чи в кінці сторінки під основним текстом, чи в кінці книги.

Подібну до коментарів роль відіграють авторські чи редакторські примітки, що подаються або в кінці твору, або внизу сторінок як виноски. Вони додатково роз'яснюють певні положення книжки чи доповнюють текст.

Нарешті, книжки мають такі елементи, які орієнтують читачів у їх змісті, сприяють швидкому знаход­женню потрібних відомостей. Це зміст книжки та різні покажчики. Звичайно книжки діляться на глави, роз­діли, підрозділи, що часто мають свої назви. Наведе­ні в змісті, вони орієнтують читача в структурі, про­блематиці й тематиці книги. Крім змісту окремі книж­ки мають ще спеціальні покажчики. У збірках віршів і малих жанрів, коли в них багато творів, крім перелі­ку їх у змісті додається ще алфавітний покажчик, який дає змогу швидко знайти потрібний твір. Алфа­вітні покажчики є, наприклад, у Шевченковому «Коб­зарі». Предметні покажчики орієнтують у термінах і поняттях, вжитих у книзі. До багатотомних видань творів предметні покажчики додаються як окремі книжки.

У зібраннях творів, антологіях, збірниках, моно­графічних дослідженнях вміщують іменні покажчики. Вони допомагають знаходити ті сторінки, на яких йдеться про певних людей, іноді в них наводяться їхні імена та по батькові, дати життя, важливі факти біо­графії, назви основних творів тощо. Бувають ще покаж­чики географічних назв, періодичних видань, ілюстра­цій, псевдонімів тощо. Наприклад, у кожному з томів «Історії міст і сіл Української РСР» є іменні й геогра­фічні покажчики.У підручниках, у книгах на суспільно-політичні те­ми і в дослідженнях з різних галузей науки в кінці часто подаються списки літератури з відповідних пи­тань. Ці списки можуть бути досить повними, але ча­стіше це перелік основних чи рекомендованих для ви­вчення праць, які дають змогу поглиблювати знання. їх часто використовують при підготовці рефератів, курсових і дипломних робіт. У семінаріях і методич­них посібниках наводяться списки літератури до кож­ної з рекомендованих для дослідження тем. Тому під­бираючи літературу до якоїсь теми, потрібно дізна­тися, чи є методичні посібники, які допоможуть раціоналізувати й полегшити її вивчення.