Петро Панч (Петро Йосипович Панченко) – життя і творчість
Творять для дітей-окрема сторінка в доробку письменника.
Ще 1922 року він написав невеличкий етюд “Свистуни”, а в 1924 році в журналі “Червоні квіти” з’явилося оповідання “Портрет”.
V 30-х ропах побачили світ дитячі книжки «Гиля, гуси», “Вовчий хвіст” (1934). “Будемо літати!” (1935). Пізніше — “Гарні хлопці” (I959). “Для вас і про вас” (1965) та ін.
Остання книга П. Панча — збірка статей та етюдів-спогадів “Відлітають журавлі” вийшла 1973 роки.
1 грудня 1978 ропу Петро Папч помер. Його творчість — приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотримання неухильних вимог правди за різних обставин.
Значний внесок письменник зробив у розвиток дитячої літератури. «Любові до літератури треба привчати людину змалечку, література повинна входити в свідомість разом зі словом і піснею матері»,— згадував слова Петра Панча Ю. Збанацький.
Ще в тридцяті роки Петро Панч написав для дітей багато оповідань та повість «Син Таращанського полку», якій судилось стати однією з найулюбленіших книжок юних читачів, а в повоєнні роки — повісті «Червоні галстуки», «Ерик шукає щастя» та ін.
Навіть з невеликої частини творів, які вміщені в збірці для дітей, можна здобути уявлення про основні події історії нашого краю. Починаючи від дожовтневих часів, стежки його творів ведуть до усвідомлення закономірності перемоги народу у боротьбі за справедливість і щастя.
Ось автобіографічне оповідання «Три копійки».Воно приваблює ліризмом спогадів про дитинство, тонким розумінням дитячої психології. Разом з тим і з сюжету, і з конкретних деталей у читача виникає уявлення про важкі умови селянського дореволюційного життя.
Кожна тварина мае свої звички, свої особливості. В центрі більшості оповідань — вірний чотириногий друг людини — собака. Письменник цінує в ньому розум, свого роду гідність, здатність бути вдячним. Твори про тварин мають повчальне, виховне спрямування, проте цікаві вони і як тонкі спостереження автора над поведінкою тварин (наприклад, оповідання «Брус»).
Від спілкування з розумною, доброю твариною і людина стає лагіднішою і в той же час твердою, відданою. В оповіданні «Валет» розповідається про незвичайний випадок. Раптовий прояв собачої самопожертви схвилював людей, дав бійцям мужності й хоробрості, якої Км не вистачало для атаки.
Оповідання в творчості Петра Панча посідають особливе місце.
З них він розпочав свою літературно-художню діяльність, оповідання продовжував писати, вже надрукувавши багато повістей, і серед них усім відомі «Голубі ешелони» і «Олександр Пархоменко», не залишив цього жанру письменник і після створення роману «Гомоніла Україна». Оповіданнями в автобіографічній книзі «На калиновім мості» підвів Петро Панч висновки своєму творчому шляхові.
В малому епічному жанрі виявилась художня майстерність автора, його вміння вихопити з життя, на перший погляд, здавалося б, і незначний конкретний факт, подію, і довести їх до широкого узагальнення людських стосунків, типів, дати читачеві глибоке уявлення про соціальний характер життя.
Тут у пригоді письменнику стали тонке відчуття багатих можливостей мови, вміння стисло, точно і дохідливе висловити свої спостереження, кількома штрихами виразно намалювати неповторні особливі риси зовнішності людини, разом з тим відтворивши найхарактерніше, найтиповіше. «Мова — це дорогоцінний скарб, набутий протягом віків нашим народом, його невичерпне духовне багатство»,— писав Петро Йосипович в одній із своїх статей '.
Найбільш вдалі у Петра Панча мовні самохарактеристики персонажів і сатиричні портретні зарисовки. Навіть у невеликому уривку сцени допиту слідчим куркуля Кендюха з оповідання «Гриць і Микола» можна простежити довершеність портретної і мовної характеристики Панчем хитрого, підступного ворога Радянської влади, який прикидається ображеним темним мужиком. На початку допиту в нього зневажливий, глузливий тон нагло впевненого у своїй безкарності злочинця, потім з'являються улесливо-перелякані нотки, серед яких проскакують грубі інтонації й вирази, що викривають справжню хижацьку натуру куркуля.