Петро Панч (Петро Йосипович Панченко) – життя і творчість

Петро Панч—новеліст, повістяр і романіст, автор ка­зок для дітей. Свої перші твори опублікував тоді, поли йому було тридцять років, кола мав за плечима чималий жит­тєвий багаж.

Справжнє прізвище письменника Петро Йосипович Панченко.

Народився він 4 липня 1891 року в м. Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про нас. піп. зворушливо написав у книзі «На калиновім мотсі”, було бага­тим на життєві враження. З п'ятнадцяти літ, після двоклас­ної школи, пішов працювати. Спершу служив у Народному до­мі, який належав «Товариству тверезості», переписував папери і розносив пакети, а згодом — писарчуком в агента земського стархування. Сімнадцятирічним юнаком Папч уперше, залишає рідну домівку і їде до Харкова шукати долі. Тут його взяли на посаду писарчука до канцелярії Інституту шляхетнію дівчат.

У Харкові П. Папч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читак. Проте згодом залийте, місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році був мобілізований в армію. Він навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське зван­ня прапорщика артилерії і отіняється на фронті першої світової війни.

Восени 1921 року П. Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працює, землеміром.

На цей час припадає і початок літературної діяльнос­ті П. Панча. У валківській газеті «Незаможник”. а далі в газетах “Вісті”. Селянська правда, з'являються його перші нариси. оповідання фестони, ”житні етюди” псевдонімом— Максим Отава.

Подаючи матеріали в орловський «Незаможник» П Панчепко підписв їх скорочено П. Пап. Але оскільки йшла боротьба з панами, то редактор уникнув небезпечного прізвища виправивши його на Панч.

У 1923 році Панч переїхав до Харкова, тодішньої столиці України, і захоплюю віддався творчості. Працював у журналі “Червоній шлях”. Одна за одною вводять його книжки Taм де верби над ставом”, “Грізда старі” (1923), “Поза життям” (1924), “Солом’яний дим” (1924), Мишачі нори” (1926) та ін.

Належав П.Панч у цей час до літературних угруповань “Плуг”, ЗАПЛІТЕ, “ВУСАА”, 1928 року виходить збірка повістей “Голубі ешелони”. Через 20 років (1947 р.) Панч зазнає жорстокого звинувачення за цю книгу, і наступні редакції зміняють її ідейно-художній зміст.

Преший роман П. Панча «Право на смерть» (1933) відразу ж був підданий “розносові” і згодом поспішно перероблений ви­йшов пів назвою «Облога ночі» (1935).

В 30-х роках П. Панч, після судового процесу над СПУ штучно» голодомору, напорет касових репресій “розробляє” історико-революційні теми для дітей і про дітей, «правильних” ідейних позицій «Малий партизан” (1933), “Будемо літати” (1935), , «Син Таращанського полку, (1937).

У 1939-1940 роках він очолював Львівську письменницьку організацію.

У роки Великої Вітчизняної війни працює в Уфі потім — головним редактором літературного відділу радіостанції “Радянська Україна” в Москві.

Творчий доробок письменника цих років – книга оповідань “Рідна земля”, “Гнів матері”, книга фейлетонів “Зозуля”, “Кортить кумі просо”.

У 1954 році у сеті один із кращих творів української прози - роман «Гомоніла Україна».

У 1965 році П. Панч створює “повість своїх минулих літ” - роман «Па кминовій масті. Цей твір відзначений Шевченковою премією. Він є своєрідним сплавом автобіографічного, документального та художнього матеріалу. Кращі розповіді із нього про дитинство майбутнього письменника люблять штати діти. (Розповідь “Три копійки”)ю