Остап Терлецький – видавець, громадський діяч, український фольклорист
Народився О.С.Терлецький 5 лютого 1850 року в селі Назірна біля Коломиї, в сім’ї священика. Початкову освіту дістав в Коломиї, а в 1859 р. поступив до гімназії в Станіславі (тепер Івано-Франківськ), яку закінчив у 1868 році. Вже в 5-ому класі гімназії Остап Степанович з притаманним йому запалом віддається громадській роботі серед гімназистів стає один з організаторі “Громади” молодіжного товариств, а в 1865 році організовує і редагує учнівську рукописну газету “Зірка”, сам стає найплодовитішим її дописувачем. В ній вміщує свої вірші, оповідання публіцистичні статті. В той час цікавиться перлинами народної творчості, збирав і записував народні пісні.
Навчаючись у Станіславі О.С.Терлецький не пориває зв’язків з Коломиєю. Він надсилає свої дописи до Коломийської учнівської рукописної газети “Голос народний”.
В 1867 р. під час літніх канікул відвідав Терлецький в Старонцях Юрія Федьковича. З першого знайомства зав’язалась між ними дружба. Того ж року за старанням Терлецького станіславське товариства “Громада” видала дві книжечки, які були надруковані в першій коломийській друкарні Михайла Білоуса.Життя Остапа в гімназії співпало з добою широкого розквіту тож званих громад серед української молоді. Утворені таємно з метою самоосвіти та підтримки патетичного духу, вони видавали рукописні газети, збирались на засідання де обговорювали свої літературні спроби, декламувати твори Шевченка та Юрія Федьковича. Тут С.Терлецький потоваришував з Володимиром Навроцьким, який наполягав, що треба вдягати сардаки, киптарі, опончі та полотнянки, які носять селяни. Це зблизить молодь з простими людьми, і Остап прислухався до цих порад серцем. Тут наспіла ще одна подія, котра забере спокій у молодого гімназиста: закохався у арію Сорохан і його лякала думка про близьку розлуку з нею.
“Як поїду в світ далекий, в далеку чужину,
Та на кого тебе лишу, моя Марцунило?
Та лишу я тееб, серце, на батенька мого
А він добрий, не дасть тобі нич зробити злого...”
Дійсність ровіяла юначі мрії. Станіслава вже до Остапа доходили вісті, що Марію силує виходити заміж її мама, що до неї вже сватаються. Коли Отсап поринув у кипучу діяльність Станіславської громади і все рідше приїздив додому, у Назірній готувалось весілля. Марію сватав парубок з Загайполя Матвій Рибак. Зустрівся Остав з Марцею через два тижні, коли йшли з церкви після служби. Невдовзі Матвій забере жінку до Загай поля, далі від Остапових очей. Остап не докучав батькові і не шукав винних у своєму горі. Його могла розрадити смертельно хвора бабуся Юліана. Занедужав з того всього.
Помирає його бабуся 25 лютого – відходить на вічний спочинок батько. Біль втрати коханої, рідної непосильним тягарем лягли на молоді плечі, і Остап тяжко занедужав – почались епілептичні припадки, які виснажували 20 років, розладнали нерви. Вечорами багато читав, думав про сенс життя.
Через хворобу О.Терлецький відмовився від улюбленого читання. Недопомагало жодне лікування. Їде оздоровлюватися до Ферескула над Черемошом.
На філологічний факультет Львівського університету поступив О.С.Терлецький в 1869 р. після річної перерви, спричинено його хворобою. Втративши батьків, він змушений був пробиватись крізь життя власними силами, працюючи в гімназії коректором, а під час університетських студій у Львові він працює у поміщика Володислава Федоровича над упорядкуванням бібліотеки родинного архіву.
О.Терлецький добре знав англійську, французьку мови, а польською та німецькою володів вільно.
Зневіра в щирості народовецьких кличів, зароджена не під час гімназійного періоду під впливом старшого шкільного товариша Володимира Навроцького, у Львові все більше поглиблюється. Пізнавши зблизька Народовецьких провідників Терлецький зовсім розчаровується у правдивості та доцільності проголошуваних ними ідей і пориває з ними.
В пригніченому духовному стані Остап у 1872 році після закінчення філологічного факультету покидає Львів і виїжджає на роботу до Відня. За допомогою свого професора історії Цайсберга він одержує місце в університетські бібліотеці. Тут інтенсивно працює над поглибленням і поширенням своїх знань, зачитується книгами різних ділянок науки, знайомиться з творами К. Маркса і Ф.Енгельса, з соціалістичним рухом Західної Європи. В цей час він зустрічається з Михайлом Драгомановим та Сергієм Подолинським – одними з перших пропагандистів марксизму на Україні. Все це разом допомагає Остапу Степановичу вийти з того тупика, в якому він опинився після розриву з народовцями, стати на шлях революціонера-демократа.