Марко Кропивницький (1840-1910) – письменник, драматург, композитор, театральний діяч

Уже в першому водевілі Кропивницького — «Помирились» — творчі начебто су­то розважального жанру—І. Франко не випадково побачив чорні, можливі тільки в задушливій атмосфері російського жит­тя і темноти картини, які засвідчують тен­денцію автора до узагальнень соціального характеру. Традиційний мольєрівський сю­жет про спритного слугу і простакуватого пана у водевілі «Пошились у дурні» за­свідчив «справжній сатиричний хист» дра­матурга та його здатність «мистецькою рукою вткати кілька постатей, живцем вихоплених з життя» (27, 233). Набутий у цих творах досвід дає можливість Кропивницькому створити блискучий зразок соціальної сатири — етюд «По ревізії». Зображення духовної порожнечі сільсько­го «начальства» — старшини і писаря,— під владою якого перебувають сотні лю­дей, виявляє спорідненість із сатиричною традицією Гоголя. Висміюючи кумедні, давно віджилі звичаї, дрібні людські вади, які призводять до комічних непорозумінь, а часом і до драм, що обов'язково завер­шуються щасливим фіналом, Кропивниць-кий навіть у таких незлостивих комедіях, як «За сиротою і бог з калитою...», «Вуси», «Джиґун», «Дурисвітка», «Голомо­зий», «Ошибка произойшла», не проминає нагоди поглузувати із старшини чи писа­ря, підкреслити моральну вищість бідняка над багатієм. Найбільшої сили сатирич­ного викриття досягає він, показуючи деморалізуючий вплив багатства на людей.Трагікомічна ситуація, покладена в ос­нову п'єси «Чмир» («Чумазий»), майстер­но використана драматургом для того, щоб показати соціальну й духовну несу­місність, неконтактність трудівників і па­разитів. Доки жив своєю працею небага­тий селянин Демко Пшінка, доти був нор­мальною людиною, дрібні вади якої ком­пенсувалися здоровим глуздом й крити­цизмом, умілістю рук, відчуттям потрібності своєї праці. У словах Демка: «Чим, більш чоловік багатшає, тим дурнішим робиться», бо «та копійка ним овладає та опанує, що він, як замакітрений, зробить­ся», уже в першій яві закладається зерно його майбутньої долі. Несподівано на нього звалюється колосальне, за його уяв­леннями, багатство — спадщина від по­мерлого у місті брата — і з ним відбуває­ться те, про що він казав. Намагаючись будь-що перейняти зовнішні форми пан­ського життя і прикладаючи до них не­зрозуміле для нього поняття «усякі образованія», Демко подібно до персонажів комедії Островського «Не в свої сані не сідай» опиняється справді у дурному ста­новищі. Неписьменного Демка спритно об­крадає хитрий крамар.

«Чмир» — одна з найдовершеніших п'єс Кропивницького. Стрімкість розгортання дії, дотепність ситуацій, лаконізм і точ­ність діалогів, яскравість характерів, як і недвозначність моральної позиції автора, роблять її привабливою для театру й донині.

Якщо пригода з Пшінкою є наслідком тимчасового затьмарення героя, то духов­на еволюція «купця з кріпаків» Кирпи у п'єсі «Старі сучки й молоді парості» уже завершена. Зажерливість його, як і його жінки, що економить навіть на харчуванні рідних дітей, не має меж. Численні його сутички з усіма учасниками дії складаю­ться в один всеохоплюючий конфлікт ба­гатства й бідності, визиску й праці, без­честя й порядності. Логічний фінал твору — безглузда смерть Кирпи на купі грошей.

У п'єсі Кропивницького «Мамаша» мож­на бачити зразок того «нового типу коме­дії», про який міркував Б. Шоу як про комедію, настільки більш трагічну за тра­гедію з катастрофічним фіналом, наскіль­ки нещасний чи навіть щасливий шлюб трагічніший від нещасного залізничного випадку». Драматург малює зловісну картину морального звиродніння людей під впливом жадоби багатства, за­ради якого дружина не жаліє чоловіка син — батька. У вузьких межах родинного життя відбито градації руйнування люд­ини безпосередньо залежних від масштабів матеріальних інтересів.

Несмішної комедії Кропивницького нале­жать до теологічного ряду творів які у свій час дали підстави О. Скабичевському визначити своєрідність російської комедії насамперед - Островського. На відміну від європейської комедії звичаїв, зокрема Мольєра, заважував критик, в російській комедії персонажі, що є носіями проти­лежних моральних норм, ведуть бесіду не помічаючи, що вони говорять зовсім різ­ними мовам, про різні предмети, не ро­зуміючи от одного. Це стосується як основного конфлікту творів Кропивниць­кого, так побічних. Людьми різних сві­тів виявляється просвітителька Надежда в покруч Микола, а також ті селяни, які всерйоз вважають її відьмою («Супротив­ні течи»), пани відживаючі й прийдешні-Смородина і Шклянка («На руїнах») на­віть члени цієї сім'ї («Чмир», «Мама­ша», «Дійшло до розуму» й ін.).

У зображені сімейних конфліктів че­рез які як їх справжня першопричина ви­разно просочують актуальні соціальні проблеми, Кропивницький найближче під­ходить до новітньої драми, хоч і у виборі матеріалу, із засобах розгортання конф­лікту, тобто в зовнішньому вияві внутріш­ньої думки твору, він лишається вірним традиції. Ці особливості творчості пи­сьменника вводять її в контекст європей­ської драматургії, де саме в 70—90-ті рр. на перший план висуваються соціальні та моральні проблеми: викривальне реаліс­тичне зображення дійсності у творах.

Не випадково, отже, що до найгостріших, найдосконаліших при їх виразній тенденційності, творів Кропивницького належать драми “Глитай, або ж павук”, “Дві сім’ї”, “Олеся”. Франко вважав найкращими його творами “Дві сім’ї” де «без театральної інтриги розвивається акція драми дуже природно і з поетичною правдою, основаною на різнорідної характерів» (41, 398), та “Зайдиголова” – “талановито написану студію з народного життя, де театральну інтригу заступає дійсний конфлікт різнорідних характерів... і де акція без штучної підмоги розвиває­ться натурально від початку до кінця творячи при тім ряд театрально ефектових сцен” (41, 397). Відзначеної критиком гармонії природності й сценічності драматург досягав щоразу заново, наполегливо відстоюючи принцип правдивості, каючи зберігати при тому почуття міри, за яке йому часом доводилось вести боротьбу не тільки з посередніми акторами, а й з видатними.Драми Кропивницького «Глитай або ж павук», “Дві сім’ї”, “Олеся”, «Зайдиголова». «Доки сонце зійде...», «Замулені дже­рела», «Перед волею», «Розгардіяш», «Супротивні течії» дають різностороннє уявлення про долю жінки різних суспільних станів - від часів кріпаччини до початку ХХ ст. Безправність її становища підси­лювану безліччю умовностей і жорстоких традицій, драматург майстерно показав У різних суспільних прошарках. Беззахис­ними жертвами цих антигуманних умов нестримного свавілля тих, від кого так чи інакше залежить доля героїні, стають селянки-біднячки Оксана («Доки сонце зі­йде...») й Олена («Глитай, або ж павук») заможна міщанка Зінька («Дві сім'ї») дочки поміщиків – емоційна, поривчаста Орися («Перед волею») та освічена розсудлива Женя («Замулені джерела» Ак­тивну боротьбу ведуть і зрештою перема­гають Олеся («Олеся»), Домаха («Зайди­голова»), Катря («Розгардіяш»)