Вороний Микола - життя та творчість

Суспільно-політичні і філософські статті Драгоманова.

Твори зарубіжної літератури (Гейне, Шекспіра).

Революцій події.

ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОСТІ

“Іванові Франкові”В поезії здекларував власні погляди на поезію і завдання поета. Поет вважає, що справжнє мистецтво мусить єднатися з боротьбою за щастя людини, за її гармонійний розвиток, за духовне зростання. Поет закликає взяти зброю, закликає до бою всіх тих, хто “недужі, мляві, чи сплять байдужі”. Справжній поет, на думку Вороного не повинен стояти осторонь оточувальної дійсності. Його душа бажає “скинути пута”, “бажає широкого простору”, шукає відради, забуття. Тільки мова високої поезії, яка народжується за незалежними законами творчості, “Тягар життя скидають і душу раєм надихають” – тільки така поезія не лишає людину байдужою. Не кликав Вороний тікати від реального життя в світ містики, не проповідував безідейності у мистецтві. Не був прихильником чистого м-ва. Поет творить за законами краси. Бо хто поезію-царицю посміє кинуть у в’язницю?”

“За Україну!”

Після 1917 р. лютневої революції Вороний пише “За Україну!”. Сповнений віри у здійснення віковічних прагнень народу до соціального і національного визволення.

“Легенда”

В основу поезії покладений переказ про серце матері, яке син вирвав живцем для своєї коханої. А воно, любляче і всепрощаюче, пожаліло сина, коли той спіткнувся і впав. Автор оспівує найвище з усіх людських почуттів – материнську любов. Поет схиляється перед силою материнського почуття.

І серденько неньчине кров стекло,

І ніжно від жалю воно прорекло,

Ой леле! Воно прорекло!

Востаннє озвалось до сина в ту мить:

“Мій любий, ти впав... Чи тебе не болить?

Ой леле!” емоційно обрамлює кожну строфу, а звучить щоразу по-новому, виражаючи, то подив, то жаль, образу, обурення, злість, злобу, страх, трагізм, любов. Вірш покладено на музику Миколою Леонтовичем.

“Серце музики”

Протест проти національного і соціального гноблення звучить у багатьох поезіях М.Вороного, зокрема у вірші “Серце музики”, присвяченому пам’яті великого композитора М.Лисенка. Поет славить співця, який умер, але “вічно буде жити” в серцях народу, бо творив для рідного краю, в постійних умовах цькувань і переслідувань “серце любило до нестерпнучого болю”. І “тяжко боліло за Україну, за волю”. Він прийняв смерть за любий, рідний край, щоб “жити в пам’яті юрби, як Лифар, як кобзар!”.

“Євшан-зілля” (1899 р.)

Дух непокори, дух сподоби живе в серці тільки тої людини, яка усвідомила себе сином рідної землі, рідного краю і не приспаним рабом, а вільним орлом”. І це найсвятіше почуття “живить надію, певну віру в ідеали” Про це святе почуття людини і йде мова в одному найпатріотичніших творів – поемі “Євшан-зілля”.