Література Коломийщини
Здає до друку рукопис збірки поезій “Чаґа”, що стало причиною його першого арешту 29 січня 1972 р. під час масового ув’язнення української інтелігенції.
Слідство, жахливі допити вправними слідчими КДБ довели поета до зриву, після чого його піддали психіатричному обстеженню у спецвідділі обласної лікарні. Тут сліпий випадок звів Тараса з цікавою людиною - втікачем із радянської держави Берничуком Аполлоном, з яким потім він опинився в пермському таборі.
Через місяць перебування під слідством, митець почав усвідомлювати дивну річ: чим більше він відкривав свою душу слідчому, тим більше ув’язнював її, плів сам на себе тугий невід, з якого не виплутатись. Та було надто пізно, щоб щось заперечувати.Саме в цей час Тараса переводять до іншої камери, в якій вже була людина, котра мала спецзавдання все випитати в поета. Цей чоловік сказав, що знає, як передати на волю вірші Мельничука: він має знайомого “баландьора”, який роздає в’язням їжу, - через нього поезію можна визволити. Тарас, не підозрюючи пастки, ретельно на цигарковому папері дрібним почерком виготовляв “скрутні”, такі собі невеличкі напівцигарки, і передавав вранці чи ввечері знайомому “баландьорові”, коли той приносив миску з їжею. Таким чином цілий цикл віршів - маса таких “скрутнів” - опинився в руках слідчого. Слідчі ретельно вивчили всі вірші (а вони вже справді мали характер спротиву існуючому режимові) і приєднали до справи. З поетом частіше велися “приятельські” бесіди, пригощали цигарками, котрі Тарас прихоплював з собою, щоб мати на чому виготовляти свої “скрутні”. І ось день суду. Т.Мельничук прагне кинути у вічі обвинувачам і кривдникам в останньому слові свій біль - вірш “Червоний чоловік”, але під час ретельного обшуку його вилучають. Лунає вирок - чотири роки ув’язнення за антирадянську діяльність. І поет знову в камері. Тут, на харківському пересильному пункті, доля зводить його з Олексою Різником, засудженим за тією ж статтею, що й Тарас.
Т.Мельничук радів невимовно, мріяв попасти з Олексою в одну зону. В мішку Олекси серед харчів були ще й книги, серед яких Тарас помітив “Кобзаря”. Гнівні Шевченкові інвективи виявилися настільки близькими автору “Чаґи”, що він попросив віддати “Кобзаря”. Та Олекса відмовив у проханні, бо й сам опинився в такому становищі, коли “Кобзар” став дорожчим від хліба. Обох поетів доля закинула до табору, розташованого в Кучині Чусовського району Пермської області за номером ВС 389/36.
На той час тридцять шоста зона проходила процес становлення і реорганізації. Сюди перевезли політичних в’язнів з Мордовії, щоб розділити їх на малі групи і унеможливити витік інформації за кордон.
У таборі, де опинився Тарас, були два довгі бараки з чотирма відділами. Кожен відділ мав дві житлові секції. Табірна адміністрація так хитромудро розкидала по секціях українських в’язнів, щоб їх було всюди порівну. Аби вони не жили згуртовано. Поет Олекса Різник, критик Євген Сверстюк та Олесь Сергієнко були в одній секції; Левко Лук’яненко з Покровським - в іншій, Анатолій Здоровий, Степан Сапеляк, Анрій Турик - ще в одній.
Тарас, володіючи неперевершеним мистецтвом словотворення і блискавичного римування, швидко став улюбленцем української громади зони. Існувала в зоні підпільна група, яка спритно переправляла інформацію на волю. Тарасові повідомили, щоб він приготував кілька хороших віршів, які можна передати за кордон. І справді, невдовзі вони були надруковані в закордонних часописах. У автора намагалися вивідати кому саме він читав чи передавав вірші. Але поет вдав із себе простака, пояснював, що його вірші міг хтось поцупити з тумбочки, тим більше, що їх забирають при обшуках, то, може, і самі кагебісти передають.
Навесні 1975 року Тараса перевели в сусідню тридцять дев’яту зону у Всесвятськ, де він познайомився з Іваном Світличним, Ігорем Калинцем, Анатолієм Марченком, Семеном Глузманом. Особливо поважав Тарас Ігоря Калинця, якого трохи знав ще з волі.
Після того, як відбув покару у Пермських таборах, вийшов на волю в березні 1975 р. Знаходився під наглядом органів безпеки. У квітні 1979 р. за “вчинення опору працівникові міліції”, а насправді - за антирадянську діяльність арештований на чотири роки. Далі - кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи. Працює в редакціях районних газет Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська. 1982 р. в Торонто виходить збірка віршів “Із-за ґрат”, 1990 р. - “Строфи із Голгофи” (Великобританія). За збірку “Князь роси” (1990,1992) був удостоєний премії ім. Т.Г.Шевченка. 1994 р. була надрукована збірка поезій “Чаґа” у коломийській друкарні ім. Шухевича завдяки її директору Михайлові Андрусяку. Останні роки Т.Мельничук жив у Коломиї.
Роки, проведені у таборах (перший арешт 1972 р., другий - 1978 р.) залишили свій слід на безкомпромісній, відвертій душі поета.