Коломийки. Пісні літературного походження
Вступ
Українська пісенна культура - одне з найцінніших духовних надбань народу за багатовікову його історію. Ставши невід’ємною складовою частиною кращих набутків світу, вона посіла в них справді визначне місце. У народних піснях відображено найрізноманітніші прояви життя трудового народу - його нелегку, але героїчну історію, тривалу й запеклу боротьбу з чужоземними поневолювачами, поміщиками, побут та уподобання трудящих.
Народна пісня - незатьмарене джерело життя і повсякденних турбот трудівників. Вона правдиво відгукувалась на найрізноманітніші події в житті простих людей. Виняткова мистецька краса випливає з поетичних слів і мелодій пісень про кохання, правдиво й сердечно передано в них взаємну любов і щастя закоханих. А скільки смутку, горя, журби й печалі в піснях про невірність чи підступність!
Творцями таких пісень, їхніми постійними носіями були переважно жінки. Вони передавали власні почуття й переживання або щиро співчували горю своїх бідолашних сестер чи подруг. Протяжні побутові пісні посіли важливе місце в репертуарі шанувальників співу, бо вони завжди хвилюють душу як виконавців, так і слухачів.
Коломийка
Уже в одному слові «коломийка» закладена життєва втіха, енергійний вибух, ритм. У кожного українця вона асоціюється з буйним танцем, з веселим співом, з іскристою мелодією, з добрим гумором. Та й походження цього слова, що зводиться до міста Коломиї, сягає прадавніх українських мовних витоків, які збереглися ще в санскриті. Мабуть, саме тому коломийковий віршований розмір такий приємний для всіх українців, які живуть і над берегами Дніпра, і в Карпатах, і навіть над берегами Гудзона чи Темзи. Це ж сонцесяйна Шевченкова поезія, і неперебутній гумор Руданського складені саме коломийково. Це ж уже майже двісті років записують, визбирують, мов ті перла, коломийки, хоч перші відомі зразки маємо ще з 15 століття. Визбирують і не можуть визбирати. Це ж про коломийки написано багацько наукових праць таких видатних людей, як М.Сумцов, В.Гнатюк, М.Грінченко, Ф.Колесса, Н.Шумада, Р.Кирчів та інші. Це ж коломийки лягали в основу музичних творів українських композиторів від середини 19 і до кінця 20 століть.
Григорій Ількевич записував коломийки на Коломийщині ще у 1820-і, в його зошитах учені нарахували 75 коломийок, і є там відомий не лише нам куплет:
Коломия — не помия, Коломия — місто,
В Коломиї дівчаточка, як пшеничне тісто.
Минає 180 років, а ці рядки не забуті. Більше того, одна коломийська жіночка склала вже в 1990-і ще один геніальний куплет, якому теж судилося довге життя:
Сходив же я Коломию уздовж і впоперек,
Не дав би-м цю Коломию за десять Америк!
Три роки тому кореспондент всеукраїнської газети «День» Роман Онишкевич, подаючи репортаж про наше місто, закінчив його несподівано: «У гарному місті поганих людей бути не має. Злі коломийок би не вигадали. Тільки, на жаль, наше прохання заспівати хоча б одну позитивного відгуку в коломиян не знайшло». От і мізкуй після цього, яких коломийців просив заспівати столичний журналіст: тих, що почувають себе коломийцями за духом, чи тих, що за пропискою?
Ніхто остаточно так і не підрахував кількість коломийок. Десь промайнула цифра 40 тисяч, десь 80 тисяч. І хоч циферія в подібних справах — не головне, але й вона про щось свідчить. Принаймні, маємо справу зі справді загальнонаціональним феноменом. Винятковим явищем, що втілилось у музиці, танці, пісні, поезії, в способі творчого мислення. Навіть листи в т.зв. дорадянські часи дівчата хлопцям писали коломийково, а хлопці їм так само відписували. І сеє діло було особливо популярним на Коломийщині: