Культурно-просвітницька праця Андрія Чайківського

1882 року Андрія Чайковського, як і тисячі інших українців, мобілізували в австрійську армію і відправили придушувати герцоговинсько-боснійський визвольний рух. Враження від мальовни­чих краєвидів Боснії, від зустрічей з нескореними місцевими жителями, роздуми про тогочасні історичні події знову схилили до літературної праці. Результатом її стала книга «Спомини з-перед десяти літ», що була видана у Львові у 1894 році, коли А. Чайковський уже працював адвокатом у містечку Бережани на Тернопільщині.

Мемуари одержали позитивну оцінку Івана Франка. Великий Каменяр заохочував молодого авто­ра до писання. Осип Маковей згодом зазначав: «Загалом сі «Спомини» подобалися публіці і авторові додали віри в себе; в них він спробував своє перо і поборовся з першими перепонами, які стрічає кождий письменник, коли виступає па літературній ниві... Вже в сих «Споминах» зазначи­лася виразно головна черта письменського таланту Чайковського: єго дар оповідача. Він опо­відає так, як у товаристві добрих знайомих, не спиняючись на «тонкостях», а рисуючи з замахом головними чертами».

2. Подальший громадський та літературний шлях А.ЧайковськогоВдалий дебют надихнув Чайковського до творчої праці. Виходять друком нариси, оповідання, гуморески, повісті: «Вуйко» (1895), «Образ гонору» (1895), «Олюнька» (1895), «Бразілійський гаразд» (1896), «В чужім гнізді» (1896), «Серенада в навечеріє св. Войцєха» (1896), «Моя перша любов» (1896), «Курателя» (1897), «Рекрут» (1897). У них письменник показував життя ходачкової шляхти, випадки з адвокатської практики. В основному писав про те, чим сам жив: «Я рішився в моїх працях не виходити ні кроком поза межі тих обставин, котрі мені добре знайомі.

Вдячним матеріалом для творчості Андрія Чайковського стали також пройдені ним в юності «університети життя», про що переконливо свідчать автобіографічна повість «Своїми силами» (1902) та близька до неї за сюжетом і ідейним задумом повість «З ласки родини» (1911).

У цих творах яскравий вияв знайшла просвітительська світоглядна концепція і просвітительсь­ка естетика письменника, який покликання художньої літератури вбачав у навчанні і вихованні читача. Щасливі кінцівки цих творів мали, за задумом автора, сконденсувати виховні ідеї: добро перемагає зло; кривда неминуче карається; терплячість, працьовитість і благородство стають для героїв запорукою успіхів, визнання і особистого щастя.

Вірність життєвим фактам утверджує правдивість, та загрожує небезпекою фактографізму, копіювання дійсності, призводить до зовнішнього опису людських почуттів. Це і проявилося в твор­чості А. Чайковського, який не перейнявся чи не зміг перейнятися новітніми у той час засобами психологічного аналізу, характерного для «нової школи» класичної української літератури.

Особливої уваги заслуговують оповідання «з судової зали»: «Ні разу не вдарив», «Краще смерть, чим неволя», «Хто винен?», «За віхоть сіна», «Жаль ваги не має», що ввійшли до збірок «Оповідання» (1904), «Оповідання» (1920). Всі вони пройняті щирим співчуттям до скривджених, «болять» питанням: хто ж винен, що благородні, чесні трудівники стають на шлях злочину? Образи справедливих, людяних служителів суду, які допомагають селянам, змальовані у творах «Не було виходу... Історія одної парцеляції. Оповідання з галицького життя» (1927) і «За наживою. Повість з галицького життя» (1934).

Активною і багатогранною була громадська діяльність Андрія Чайковського. Разом з ком­позитором Остапом Нижанківським він створив хор «Бережанський Боян», організував театраль­ний гурток. Сам співав, декламував, грав на сцені, розгорнув активну громадську діяльність у різних товариствах, в тому числі й націоналістичного спрямування.

Історичній белетристиці письменника передувала багаторічна підготовка. Він намагався осягну­ти всі доступні йому матеріали з питань, які його цікавили,— архівні документи, праці українських, російських, польських істориків.

Найбільше вплинули на нього праці М. С. Грушевського. Разом з багатющим фактичним матеріалом він почерпнув з них й історичні концепції вченого, не відкидаючи й хибні ідеалістич­ні та націоналістичні положення, зокрема, перебільшення ролі випадку в історії, «самостійниць­ких» ідеалів, що були відповіддю на експансіоністську політику царських властей щодо України.

3. Коломийський період життя і творчості А.Чайковського

У 1919 році письменник переїхав до Коломиї. Тут 2 червня 1935 року важка хвороба обірвала його життя. Залишились нездійсненними творчі задуми, плани, хоч він працював до останніх днів своїх...