Василь Сімович. Життя і діяльність
1. Біографічні відомості про В.Сімовича
2. Особливість вивчення життя і діяльності В.Сімовича
в минулому і сьогодні
Список використаної літератури
1. Біографічні відомості про В.Сімовича
Василь Сімович (9.03.1880-13.03.1944) — професор, мовознавець, педагог, перекладач, книговидавець.
Народився 9 березня 1880 р. в Гадинківцях Гусятинського району.
Із роду Івана Сімовича, учителя, директора школи в подільському селі Гадинківка на Тернопіллі. З цього роду вийшли вчителі, священики, лікарі, музиканти, інженери. Його діти були покликані до духовно-освітньої праці для свого народу. Онуків гукнула до бою Перша світова війна — двоє із них, Казимир і Володимир, у цій війні загинули. І лише двом із цього великого роду припала згадка про них в Українській Енциклопедії. Ніби й немало, та водночас надто мало для того, щоб ім’я було не лише відомим, а і шанованим.
Василь, наймолодший із восьми дітей Івана Сімовича, став одним із найяскравіших представників свого покоління — покоління української студентської молоді початку ХХ ст., що мріяла про соборну Українську Державу, вчилася і входила у життя під знаком Шевченкового “Кобзаря” і Франкового “Мойсея”, що будили любов до народу, замученого і розбитого, і тривожили душу його будущим, давали вічну страсть правді служити, а неправду палити...
Після закінчення Станіславської класичної гімназії навчався на філософському факультеті Чернівецького університету (1899-1903).
З 1904-1914 рр. — працював у Чернівецькій вчительській семінарії. У 1913 році при Чернівецькому університеті захистив дисертацію і отримав науковий ступінь доктора філософських наук.
Емігрував до Німеччини, де працював редактором «Української накладні» (друкарні).
Упродовж 1920-1923 рр. видав перший повний народний «Кобзар» Т. Шевченка, твори Ю. Федьковича, П. Мирного, І. Тобілевича, І. Нечуя-Левицького та багатьох інших українських письменників.
В. І. Сімович — відомий мовознавець і педагог, автор «Граматики української мови» (1921), «Нарису граматики староболгарської (староцерковнослов’янської) мови» (1926), праці «Спроби перекладів Св. Письма у творах Й. Галятовського» (1930), досліджень Шевченкової мови, статей про український правопис, мовознавців О. Потебню, С.Смаль-Стоцького, письменників І. Франка, О. Кобилянську та інших.
Помер В. І. Сімович 13 березня 1944 року у Львові.
2. Особливість вивчення життя і діяльності В.Сімовича
в минулому і сьогодні
На сьогодні найменш дослідженим є життя В. Сімовича періоду Першої світової війни, коли він викладав у таборі для полонених українців на території Австрії та Німеччини. Мені видається важливим дослідити і його викладацьку роль (нам відомо тільки про 1923—1933 роки, коли В. Сімович був ректором і завідувачем кафедри української мови у Високому Педагогічному інституті імені М. Драгоманова у Празі). Донині ще не простежено й історії життя його учнів. Загалом спадщину Сімовича можна розглядати як своєрідний “банк ідей”, які ще слід розробляти. Маю надію, що уже в недалекому майбутньому наше двотомне видання В. Сімовича стане суттєвою і невіддільною основою всього того, що ми знаємо про нього з енциклопедичних згадок, і сприятиме тому, щоб ім’я цього надзвичайно обдарованого науковця й надзвичайно скромного трудівника-патріота стало загальновідоме.