М.Рильський – як пейзажний лірик, як перекладач

Люблю мінливість рухів та облич,

Люблю знайомих бачить в незнайомих,

Люблю дитячу щебетливу річ,

Сім'ю трудящих в ледарських хоромах.

Електрикою перевиту ніч,

Денну бадьорість по нічних утомах,

І одностайних радощів зусиль,

І в синьому димку автомобіль.

(«Октави»)

Збірка «Літо» (1936) становить дальший крок у творчому зростанні М. Рильського. Далеко раніше поет мріяв про «пишне творче літо», і сама назва його нової книги тепер розкриває основну ідею її: це літо настало і для всього народу, і для самого поета.

Ніколи життя не було ще таким прекрасним і багатим, ніколи ще не становила такої високої цінності людина, ніколи не відкривалися перед нею такі широкі творчі можливості, ніколи не бушувала ще і в людях, і в самому поеті така жадоба творчості, така воля до активного втручання В життя своїм художнім словом.

Багаті і повнокровні поетичні враження від радянської дійсності М. Рильський втілював у конкретні реалістичні малюнки, серед яких особливо помітне місце займають портретні зарисовки нових людей.

Ось хлопчик-пастушок махає рукою поїздові, що проходить мимо. Так бувало й раніше; повз багатьох таких селянських хлопчиків мчали поїзди, лишаючи за собою хмари диму і невиразні мрії про якесь інше, краще життя. Але тепер цей хлопчик, підрісши, має всі можливості здійснити свої мрії — він сам водитиме поїзди або стане інженером, буде прокладати нові шляхи.

Ось на палубі пароплава старий винахідник, що немало зазнавав колись глузувань із своїх винаходів, ділиться з поетом своєю радістю: його вислухали, зрозуміли, йому вдається перевірити на практиці свій винахід («Чотири поезії»).

Ось прекрасна українська селянка:Глянула — аж засвітився сніг,

І здалося — він розтане враз.

Пластівень їй на плече приліг,

І здалося, ніби то алмаз.

Особливої уваги заслуговує дiяльнiсть М. Т. Рильського як поета-перекладача, її значення належною мiрою ще недостатньо оцiнено. А проте це новий етап у розвитку української мови i взагалi в розвитку української культури.

Особливо скептично ставились i росiйськi реакцiонери, i українськi лiберали до перекладiв на українську мову росiйських поетiв: навiщо це робити? Начебто українцi не можуть читати їх у росiйському оригiналi?

М.Т. Рильському належить заслуга i теоретичного, i практичного руйнування цих мало не вiкових передсудiв. Ще в 1938 роцi, працюючи над власними перекладами Пушкiна i редагуючи переклади iнших авторiв, вiн писав: