Кореферентність номінації головного образу в романі “Берестечко” Л.Костенко

До речі, не зовсім коректно про Сковороду висловився Тарас Шевченко: "Сковороду, як поета, загубила латинь і московщина". Можливо, Тарас Шевченко розглядав ідентифікацію національного духу тільки через мову, не беручи до уваги філософське месіанство. Сковородинська філософська притча увійшла у світову скарбницю вільної думки та вільного способу життя, – стала першим символом українського духу та національної ідеї, яка не залишається у процесі осягнення в тому ж значенні, в якому існувала на початку... Філософія Григорія Сковороди зберегла ще до сих пір дієвість, визначивши як мовне успадкування так і ментальне, вказавши кордоцентричну сутність української душі.

Соціально-економічні колізії українського етносу в Україні ХІХ століття виявили національного духоборця в цариці художнього слова Тараса Шевченка. Духовний вплив на національне буття геніального поета на стільки потужний, що його народ порівнює з пророком. Тарас Шевченко відкрив орієнтири українського духу, дякуючи яким наш народ не пощез в умовах неволі.

Зверніть увагу, внутрішні та зовнішні контрасти у творчості генія, природна любов до добробуту через духовну смислову константу пошуку та самопізнання себе в трагічній перспективі, а з другого боку гостра сатира, яка в потворних та огидних тонах змальовує імперську дійсність. Внутрішній та зовнішній світ генія – це духовні антиподи. Гармонія співу серця зі співом оточуючої природи – реалізована в поезії Тараса Шевченка у мрійливому, майбутньому.

Саме ці два корифея художнього слова – реалізували себе в Україні, як національні символи. Образ національного Предтечі – дух Григорія Сковороди, а образ національний месії – дух Тараса Шевченка.

Неперервний процес духовного поступу вніс ієрархію в осягнення властивостей духовного месії. Досвід національних креативів (творчих особистостей) в різних сферах суспільної діяльності виявив багато світла і дива в ментальності українців, проте можна узагальнити все так: "В Європі на українцях світ клином зійшовся". Кожна творча особистість України несе в собі крім духовного, інтелектуального джерела, ще й національне трагічне. Якраз, національний дух виражають ці трагічні джерела, що зосереджені у внутрішньому світі тих українців, які осягнули досвід попередніх поколінь та перейнялися актуальними проблемами сучасної української душі, саме їхні енергетичні потоки прориваються крізь байдужість державної влади, виявляють самотужки самоцвіти національно-духовного в масовій та популярній іноземній культурі. Кожна творча іпостась корифея чи митця продовжує творити добро та лаштувати особливу ауру української душі.

Естетична мовна субстанція українця початку ХХ століття була відкрита по-новому в творчості Лесі Українки, Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської та інших талановитих митців. Ці митці занурились в підсвідомі витоки українця та надзвичайно компактно, своєрідно витворили його ментальний колорит. Найтонші духовні регістри українця носив у собі Павло Тичина. "Сонячні кларнети" – це український імператив життя від Божого Духу, саме цей поет відчув наше потаємне буття в мові.

Суттєво заглибився у світоглядні "правди" та "кривди" української душі Василь Стус. Власне, ним естетично освоєні "чорні діри" української ментальності в умовах тоталітаризму. Цей талановитий поет сягнув трансцендентних стихій, долаючи ідеологічну зашореність сучасників та попередників.

Роман "Берестечко" – знакове явище саме в духовному аспекті. Він – месія духу. Смислоутворююча програма українського духу цього твору Ліни Костенко – по-новому переосмислює національну правду, корегує успадковану філософію, вказуючи на те, що, якщо нація втрачає навички спілкування з іншими націями, вона втрачає духовне осягнення власного життя і стає заручником ідеологічних, заангажованих пріоритетів, перестає бути творцем власної долі. В образі гетьмана змодельована сфера творчого духу в екстремальних проблемних умовах пошуку та вибору подальшого шляху життя. Унаочнено художніми засобами відтворена національна субстанція в цьому образі вона є джерелом життєвої енергетики, котра використовує взаємо віддзеркалення смислових оцінок та вартостей через взаємодію різних національних правд.

Зрозуміло, що обсяг введеного в історичний роман образу Месії містить у собі прогресивно-регресивні тенденції, тому не виключаю заперечень в повноті освоєнності проблеми національного Месії. Трактуючи саме естетичне освоєння в творчості автора "Берестечка", скористаюся найпростішим свідченням ліричної евристики, а саме молитвою Богдана Хмельницького в час спокути:" ... Моя Божедарівко, Миролюбівко,

Ганно-Зачатівко, сина зачни!