Утвердження критичного реалізму у Тараса Шевченка

Ранній Шевченко — поет-романтик. Його романтизм має виразно революційні риси. Це романтизм протесту проти існуючої дійсності, в основі якого — мрія поета про кращу долю народу й утвердження його права й права окремої людини на свободу.

Оригінальність Шевченка-поета визначає не тільки його величезний і неповторний та­лант, а й його соціальна позиція поета пригноблених мас.Саме визвольна боротьба селянства, реч­ником якого виступив автор «Гайдамаків», як і передова думка тогочасної Росії й України, живили його поезію. Шевченко-поет починався в Петербурзі, тодішньому центрі російського, визвольного руху й лі­тературного життя.

На Україні поет на власні очі побачив розгул кріпос­ництва, сваволю поміщиків і чиновників, злиденне життя селянства і прийшов до висновку (до нього він був підготовлений своїм попереднім життям і передовою дум­кою Росії), що революція — єдиний шлях до соціального й національного визволен­ня народу. Відтоді його творчість набуває відверто антисамодержавного й антикрі­посницького спрямування.

Твори періоду «трьох літ» написані ру­кою зрілого майстра і свідомого «мужиць­кого» революціонера, який віддав свій талант визволенню народних мас. Шевченкова поезія охоплює тепер значно ширше коло явищ суспільного буття, а художнє відтворення дійсності стає класово спрямованішим, соціально конкретнішим і аналітичнішим, ніж раніше. У його творчості цих років домінує громадянська поезія революційного змісту, не розрахована на цензурний друк. Віднині політична поезія автора «Сну» й «Кавказу» — важливий складовий елемент революційного процесу не тільки на Україні, а й у всій Російській імперії. У творах періоду «трьох літ» по­літичні ідеї поета стають його художніми ідеями й визначальним формотворчим чин­ником поезії. Саме ідейна позиція Шевчен­ка — поета «мужицької революції» — зу­мовила його звернення до політичної са­тири, інвективи, викривального монологу, до образів найширших художніх узагаль­нень. Його революційні поезії одверто «підбурливі», спрямовані на активний вплив на свідомість читача. І водночас вони наскрізь ліричні.

Поема «Сон» (з підзаголовком «коме­дія») — перший сатиричний твір Шевчен­ка і перший у новій українській літерату­рі твір політичної сатири, спрямова­ної проти соціального й національного гноблення українського народу, проти під­валин тодішнього соціально-політичного ладу — самодержавства, кріпосництва, церкви — та проти рабської покірливості мас. Написана до появи сатири Салтикова-Щедріна, до кращих сатиричних творів Некрасова, до листа Бєлінського Гоголю, до приходу в літературу Чернишевського, Добролюбова й поетів «Искры», поема «Сон» стала принципово новим явищем у літературі не лише України, а й усієї Росії. В ній вперше в історії сатири само­державство викривалося з позицій кріпосного селянства, яке усвідомило себе (в особі Шевченка) політично. Перша сатира Шевченка стала першою сатирою вітчизняної революційної демократії і поставила його в один ряд з найвидатнішими сатириками світової літера­тури.

Поет малює викривальні картини покріпаченої України («опухла дитина, голод­неє мре, а мати пшеницю на панщині жне»), сибірської каторги (перший в укра­їнській літературі образ покараного рево­люціонера— «царя волі»), Петербурга. «Раю» для людей він не знаходить, існує той «рай» тільки для царя і його вельмож. У поемі «Сон» Шевченко вперше в україн­ській літературі створює узагальнену ху­дожню панораму соціально-політичного буття царської Росії у його найсуттєвіших виявах. Це насамперед кріпосництво (об­раз українського села), рекрутчина і сол­датчина, політичний терор (образ сибірської каторги). Це цар і його поплічники (сцени в палаці). Це суспільно пасивний загал («недобитки православні»). Це кри­чущі соціальні суперечності міста («Уже вбогі ворушились...».

Помітно збільшується кількість поезій соціально-побутового змісту, на теми життя кріпацького села. В умовах кріпосницької Росії соціально-побутова тема, якій поет надавав виразно викри­вального спрямування, набувала політич­ного значення. За гостротою викриття крі­посницького ладу на рівні побуту соці­ально-побутові вірші й поеми періоду заслання близькі до політичних поезій «трьох літ». Трагізм людської долі в «тем­ному царстві» самодержавно-кріпосниць­кого ладу і водночас здатність людини протистояти нелюдським суспільним обста­винам — домінуюча тема «невільницької» поезії Шевченка.На засланні Шевченко написав дев'ять соціально-побутових поем на сюжети з життя українського села. П'ять з них — «Княжна», «Варнак», «Меж скалами, не­наче злодій», «Марина» («Неначе цвяшок, в серце вбитий»), «Якби тобі довелося» — одверто антикріпосницькі. Кожна з цих поем — розповідь про те, як кріпосницький лад ламає й калічить людські долі. Так, у поемі «Княжна» пан «дочку й теличку од­німає у мужика», наживається на голоді, ґвалтує власну дочку. У поемі «Варнак» пан знеславлює наречену кріпака. У поемі «Марина» поміщик віддає в солдати крі­пака, щоб зробити своєю коханкою його молоду. Схожа колізія й у поемі «Меж скалами, неначе злодій». У поемі «Якби тобі довелося» панич намагається зґвал­тувати дівчину-кріпачку. Як бачимо, сю­жетні колізії цих антикріпосницьких поем досить схожі: майже всі вони варіюють мотив збезчещення паном селянки (варіа­ції того самого мотиву, як зазначалося,— характерна риса художньої індивідуаль­ності поета). Такий аспект викриття крі­посництва через побут (зображення мо­рального звиродніння панства і безправ­ності кріпаків) не новий у поезії Шевчен­ка («Слепая», «Осика»). Та в соціально-побутових поемах років заслання з'являє­ться й новий мотив — мотив стихійного опору скривджених панській сваволі («Варнак», «Марина», «Якби тобі дове­лося»).