Утвердження критичного реалізму у Тараса Шевченка

Дальше поглиблення кризи самодержав­но-кріпосницького ладу, розклад феодаль­них відносин та інтенсивне зростання ка­піталізму в Росії в 40-60-х pp. XIX ст. загострили соціальні й політичні конфлік­ти, активізували суспільне життя в країні. Це був період, коли всі питання зводилися до проблеми ліквідації кріпацтва, а «пере­дова думка Росії під гнітом небачено дикого і реакційного царизму жадібно шу­кала правильної революційної теорії».

Програма товарист­ва — ліквідація кріпосного права і націо­нальної нерівності, скасування дворянсь­ких привілеїв — об'єктивно несла відгомін соціальних прагнень широких народних мас. У товаристві існували два напрями — революційно-демократичний на чолі з Т. Шевченком, який виступав за револю­ційне, збройне розв'язання антикріпос­ницьких і антисамодержавних вимог, та буржуазний, який обстоював шлях ре­форм, мирної угоди з поміщиками і мо­нархічним урядом.

Боротьба проти численних залишків кріпосництва ще протягом багатьох десятиліть станови­ла глибинну суть суспільно-економічного життя Росії, соціальну основу революцій­ного руху. Важливу роль у посиленні ви­звольних прагнень всіх уярмлених народів Європи, у тому числі українського, віді­грало польське повстання 1863р.

Вихід у 1840 р. «Кобзаря» Т. Шевченка знаменував початок нової доби в історії літератури і всього суспільного життя українського народу. Увібравши найкращі традиції багатовікової народнопоетичної і писемної культури, вирісши на ґрунті ви­звольних прагнень уярмлених мас, твор­чість Шевченка справила значний вплив на духовний розвиток народу, характер і спрямування культури багатьох наступних поколінь.

Ідеї заснування періодичних видань українською мовою виношували Г.Квітка-Основ'яненко, І. Срезневський, П. Гулак-Артемовський, М.Максимович, А. Метлинський, Є. Гребінка, а згодом Т. Шев­ченко, М.Костомаров, П. Куліш, І.Бецький, але на перешкоді ставали су­ворі цензурні умови та урядові заборони.

Цікава побутовими деталями, «Наталя» ідеалізує тогочасне селянське життя. В дусі сентиментальної чутливості у творі поетизуються матеріальний доста­ток, господарська і куркульська хватка, а традиційний міф про можливість збага­чення далеко від рідних країв обґрунто­вується релігійним почуттям героїв та сприянням «пречистої». Зображені в поемі картини життя давали, за словами І. Франка, «зовсім невірне поняття про то­дішню кріпацьку Україну».

Шевченко великий не тільки тим, що мав геніальний поетичний хист, а й тим, що присвятив його справі визволення тру­дящих, що був поетом-революціонером, учасником суспільно-визвольного руху, його значення в розвитку передової віт­чизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

Дитячі враження залишили глибокий слід у свідомості Шевченка і мали вели­чезний вплив на формування його особис­тості й на всю творчість. Уже в дитин­стві він відчув на собі, що таке кріпацтво, сваволя поміщиків, знущання сильного над слабим, голод, сирітство і виснажлива праця.

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 р.

Щоправда, в ранніх творах Шевченка майже немає безпосереднього викриття самодержавства й кріпосництва. Поет осуджує сучасний лад переважно в історичних творах у формі алюзій, проти­ставляючи сучасності героїчне минуле. Приховану думку про ворожість народові кріпосницької дійсності несуть у собі і ліричні персонажі — це люди нещасливої долі. Безпосередньо тему кріпацтва Шев­ченко вперше порушує в поемі «Слепая», в якій гостро осуджує поміщицьку мораль. Але тут осудження кріпосництва має ще дещо романтично-абстрактний характер.

Народні перекази й пісні були основним джерелом героїко-історичної поеми «Гай­дамаки», присвяченій Коліївщині — ан­тифеодальному повстанню 1768 р. на Пра­вобережній Україні проти польської шлях­ти (використав поет також історичні праці й художні твори українських, російських і польських істориків і письменників про Коліївщину). В умовах кріпосницької Ро­сії поема, в якій возвеличувалося народ­не повстання проти соціального й націо­нального гноблення, сприймалася як найактуальніший твір революційного зву­чання. Головним героєм поеми є повсталий народ, узагальнений образ якого конкретизований в індивідуальних образах-персо­нажах Яреми, Ґонти, Залізняка, Волоха та ін. Сюжетна лінія наймита Яреми — у рядового учасника Коліївщини — це історія того, як народне повстання розпрями­ло пригноблену людину, в якої в боротьбі за волю «виросли крила».