Фемінізм у творчості Лесі Українки

З погляду лісовички Мавки стосунки між людьми – дивні. Зокрема незрозумілою й неприйнятною видається вимога пасивності як неодмінної дівочої чесноти.

Чому любовний дискурс узурпований чоловіками, чому в нього так рідко вилітається жіночий голос? Чому дівчина не може висловити свої почуття? Мавка не приймає заповіді пасивності, того “комерційного” додатку, що супроводжує патріархальний шлюб. Руйнуючий патріархальний розподіл чоловічих (жіночих ролей, зневажаючи те одвічне годиться (не годиться, вона бере на себе, швидше, узвичаєно чоловічу роль у коханні. Не почувається підлеглою й не боїться сама виповісти власний вибір. Її серце “не скупе”, Мавка не хоче ховати свої скарби:

Ну що се значить

“накинулась”? Що я тебе кохаю?

Що маю серце не скупе, що скарбів

воно своїх не криє, тільки гойно

коханого обдарувало ними,

не дожидаючи вперед застави?

[8, 150]Лукаш так і застається пасивним учасником шлюбного торгу. Це Килина “напитує” через людей про нього, догоджає матері. Мати вибирає синові жінку, керуючись тим, що вона добра робітниця. Шлюб, трактуванні навіть і Лукаша, - це підлеглість і упослідженість молодої жінки. Одружуються насамперед – для того. Щоб розділити тягар щоденної праці. Фанатична зосередженість на здобутті шматка хліба призводить до злиднів, а врешті й до жит твоє катастрофи.

Лукашеві доля прочитується як доля блудного сина. Він прийшов у ліс, щоб знайти в ньому дім, кохання, знайти самого себе. Не раз поривається піти геть з лісу. Повернутись до села. Як невдячний син, зневажає лісові скарби. Треба було пережити кару, зазнати злигоднів у вовчій подобі, розсунути рамки власне людського досвіду, щоб після блукань повернутись до лісу, до Мавки. Втративши зв’язки з людським прагматичним світом, Лукаш згоден прийняти кару за те, що “стоптав первоцвіти”, не оцінив щедрі дарунки долі. До впокореного Лукаша приходить Мавка, що втішити обіцянкою щастя. Для неї смерті немає. Вона втратила тіло, але здобула безсмертну душу. Тіло оновлюється і змінюється, а душа залишається, зберігаючи єдність особи і її духовного досвіду. Мавка певна, що буде “вічно жити”. Сила її кохання виявилася такою, що “забуття не суджено”.

Використана література

Агєєва В. Жіночий простір. – К.: Факт,2003. – 324 с.

Агєєва В. Поетеса зламу століть. – К.: Либідь, 1999. 263 с.

Енциклопедія політичної думки. – К.: Дух і Літера. 2000. С.422.

Забужко О. Жінка – автор у колоніальній культурі.// Українська мова та література. – 2003. - № 10. С. 3-11.

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1999, - 350 с.

Павличко С. Фемінізм. –К., 2002 322 с.

Рудницька М. Чи треба нам окремих жіночих організацій? // Рудницька М. Статті, листи, документи. – Львів, 1998. – С. 90.