Фемінізм у творчості Лесі Українки
Ознаки фемінізму у творчості Лесі Українки
З-посеред слов’янських культур українська вирізняється чи не найдавнішою і найпотужнішою традицією жіночого письменства. Історія світської української поезії розпочинається з жінки – луцької шляхтянки Олени Копоть-Жоравницької, чиєму перу належить скандальний віршований “пашквілюс”, за який її 1575-го року було покликано на суд за “образу честі”, - завдяки цьому, одному з перших у новій історії “Літературних судимищ” вцілів і текст “підсудного” вірша, зрештою чудового і зрозумілого для сучасного українця. [4, 3]У багатющій українській фольклорній ліриці (понад двісті тридцять тисяч записаних пісень та балад) близько двох третин її, як підрахував ще М. Максимович, складають жіночі голоси – щонайбезпосреедніша “пряма мова” тисяч і тисяч поетес, які доносять до нас крізь віки живою й дотикальною чуттєву тканини жіночого життя, Український модернізм значною мірою завдячує своєму існуванню першій відверто феміністичній авторці – Ользі Кобилянській, а безсумнівної вершини сягає – в поетичних драмах Лесі Українки, формально належної до пантеону “недоторканих” національних класів. Лесі Українки – письменниця, котра в корпусі своїх віршованих драм потрапила здійснити справжню “культурну революцію”, “переписавши” серцевину для європейської культури частину античної та юдео-християнської міфології так, щоб кожен класичний сюжет постав оберненим із міфу патріархального – на повно форматно – “жіночий”. Історія падіння Трої розгортається в неї довкола постаті Кассандри – протологністки однойменної драматичної поеми, і прочитується як трагедія не почутого жіночого глосу. Історія Христа постає віддзеркаленою в історіях двох його, зафіксованих Євангеліями, послідовниць – Міріам (правдоподібно) Марії Магдалини) та Йоганни, чиї особисті драми кидаються на постать обожнюваного ними Учителя цілком несподіване “апокрифічне” насвітлення. В її версії Дон Жуана, дотепер унікальній для світового письменства, реверсія “тендерних ролей” сягає вже демонстративно-викличної, граничного вивершеної форми: архетипального спокусника побивають послідовно дві жінки, одна з яких _ Долорес – зви тяжить над його душею, друга – Данна Анна – над чоловічою силою. По суті, драматургія Лесі Українки являє собою не що інше, як грандіозне “перепрочитання” європейської культурної історії з альтернативних позицій – з точки зору “другої статі”. Саме тут уперше, за гарною формулою Ж.Дерріда, “маргінальне стало центральним” – і в такій якості продовжувало зоставатися нерозпізнаним українською культурою впродовж майже всенького ХХ століття. Щойно на рубежі 90-х Р.Веретельник уперше спостеріг, що провербіальна творча самотність Лесі Українки “нікли не розглядалась як вислід її становища жінки, яка пише в світі, де жінки та їхні проблеми не вважаються важливими” [4, 4]
Довкола постаті поетеси було витворено типово колоніальний міф, репресивний і гальмівний не щодо самої лиш жіночої творчості, а й щодо літератури в цілому. Міф Української Поетеси – Діви-Войовниці – має репресивний характер.
Драматична поема “Одержима”
У багатьох драма Лесі Українки розглядаються проблеми комунікації, попорозуміння, неадекватності сказаного й почутого в інтерпретації співрозмовників. Ці геменевтичні мотиви важливі в драмах “Кассандра” 1 “Одержима”. У них конфлікт тлумачень пов’язаний з античним та християнським дискурсом. Протолоністами виступають жінки. Адже приреченість на безголосся, брак мови найгостріше відчуває в патріархальному суспільстві саме жінка [2, 219]
В «Одержимій» Месія та Міріам не можуть дійти згоди у трактуванні основоположних “Буттєвих і етичних понять, як-от “Бог”, “людина”, “віра”, “свобода”, “щастя”, “любов”, “ненависть”.
Самозречена у своїй любові жінка не може поступитися лише одним – власною самістю, свободою вибору, яка лише й уможливлює любов. Для Міріам любов – це результат індивідуального вибору, це почуття до обранця. Неможливість порозуміння стає очевидною вже при першій розмові. Всезнаючий Месія пропонує жінці як найнеобхідніший – дар спокою. Але вона від цього дару відмовляється, бо її душа вже спалена чи то ненавистю, чи то любов’ю. Така одержимість для Міріам незрівнянно дорожча від зцілення.
Стосовно кінечного людського життя почуття й душевні стани сприймаються у нерозривній опозиційній роздвоєності. Це поняття любові (ненависті, свободи) залежності, близькості (відчуженості). Месія з божественної перспективи вічності нав’язує поняття любові, спокою, залежності як абсолютні, позбавлені опозиційних пар. Любов до ближнього. Спокій у блаженній безтривожності, залежність від Бога, Отця – абсолютні. Щодо них ні про який особистий вибір не може йтися. Цього Міріам не приймає. Сила земного почуття могутніша за всі раціональні доводи. Заради любові можна загинути, кров’ю викупити життя обраного. Але не можна забути про різницю між добром і злом у людському вимірі й виборів. Відмова від ненависті спричинили б для Міріам і згасання любові.