Проблеми підручника в Східній Україні на початку ХХ ст.

1) вчителі якнайбільше користувалися б при навчанні рідною мовою дітей;

2) щоб шкільні книжки на Україні малювали українське життя, природу, поезію, історію;

3) щоб школи мали український вигляд;4) щоб для рукоділля вживали українські зразки;

5) щоб навчали українських пісень;

6) щоб упоряджались українські читанки;

8) щоб давали читати у шкільних бібліотеках українські книжки;

9) щоб і забавки вживалися по школах українські" [3, 73].

Як видно з цього документа, до найважливіших умов становлення національної школи вчительство відносило й українську навчальну книжку, воно було свідоме завдань, які стояли перед вітчизняним підручником.

На сторінках часопису активними поборниками рідної школи і рідної української книжки виступали такі відомі педагоги, письменники і громадські діячі, як С.Русова, Г.Шерстюк, С.Єфремов, Ю.Сірий, С.Сірополко, Я.Чепіга (Зеленкевич), С.Черкасенко, А.Тесленко, Степан Васильченко та ін.

Журнал періодично друкував відомості про стан української школи в сусідній державі - в Австро-Угорщині, де українці реалізували, хоча і з великими труднощами, власні права в освітній галузі.

Як реакція на інформацію про стан української освіти в Галичині звучать на сторінках журналу пекучі порівняння дописувачів із жахливою російською дійсністю в Україні:

"Українські гімназії, українські кафедри в університеті, українські початкові школи... Це там, по той бік кордону, в маленькій Галичині. А у нас... Якось мимохіть насуваються гіркі і настирливі порівняння. Там дитина в школі вільно користується своєю рідною материнською мовою, а наші миргородські гімназії мають: "В стенах гимназии говорить на малорусском наречии строго воспрещается..." [4,52].

На сторінках журналу робилися спроби аналізу досягнень у галузі підручникотворення у Східній Україні і в Галичині перш за все для того, щоб цей досвід міг послужити майбутній загальнонаціональній школі, обриси якої виразно стали вимальовуватися на поч. ХХ ст. Так, у розлогій статті Ф.Слюсара "Огляд українських шкільних підручників" [5] - одному з перших у педагогіці і методиці літератури аналітичних досліджень-оглядів із цієї проблеми - достатньо детально охоплено і проаналізовано ряд досягнень українських педагогів у цій галузі протягом останнього півстоліття, тобто з середини ХІХ ст. Сформульовано ряд критеріїв оцінки навчальної книжки із словесності: природовідповідності (зміст підручників "не противний матері-природі"), а також наступності навчання ("вчи, переходячи од легшого до важчого, од відомого до невідомого").

Автор статті робить огляд багатьох навчальних книжок для початкової і середньої школи, які з'явилися в Україні з 50-х рр. ХІХ ст. Із підручників, які належали до науки словесності (букварі, граматики, читанки), він розглядає навчальні книжки П.Куліша, Т.Шевченка, О.Потебні, М.Гатцука, О.Строніна, К. Шейковського, В.Золотова, Л.Ященка, Т.Лубенця (Хуторного), Б.Грінченка, О.Білоу-сенка (О.Лотоцького), О.Барвінського, О.Огоновського та ін. У статті систематизуються вироблені протягом десятиліть критерії щодо оцінок хорошої і слабкої книжки, вимоги до мови підручників тощо.

Кращою серед названих читанок, виданих у Східній Україні, автор називає читанку О.Білоусенка "Вінок" "як підручник для віку школярів молодшого й середнього", як одну з перших вітчизняних книжок із рідного читання. Ф.Слюсар високо цінив книжку за те, що " це "Наше Родное", але не росіянина Ушинського, а "Рідне слово", або "Рідна мова" учителя українця" [там само, 34 ]. Позитивним у книжці автор статі вважав і те, що "...тут зібрані перлини нашої літератури народної і художньої і зібрані в певній системі, котра показує, що впорядник добре розуміє дитячу психологію і зумів підібрати все те, що може зацікавити дитину" [там само, 34].