Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури
Саме з цих позицій підвищення рівня національної свідомості народу він досліджував зміст підручників, їхні освітньо-виховні можливості, розглядав впливи новітньої західноєвропейської освіти, вже позбавленої з кінця XVIII ст. схоластики, на становлення освіти в Україні, на появу нових закладів навчання - шкіл, семінарій, гімназій, університетів.
Не оминув увагою вчений перші новітні читанки ХІХ ст., побудовані на основі живої української мови. Франко дав оцінку "Читанці" Шашкевича для початкової школи, хрестоматії з творів "старої і нової південноруської літератури", що увійшла до "Граматики" Йосипа Левицького (1834 р.), а також розглянув навчальні книжки, видані у Східній Україні: "Букварь" Т.Шевченка, "Граматку" П.Куліша, "Українську абетку" М.Гатцука та ін.
Літературознавця цікавили мовні аспекти навчальних книжок українською мовою - "Проповіді на малоросийском языке" та "Беседы катехизические" В.Гречулевича і взагалі стан вивчення рідною мовою церковних книжок у Східній і Західній Україні, рівень їхніх перекладів.
Детально і критично розглядав І.Франко підручникотвірний процес у Галичині в 2-й пол. ХІХ ст.: читанки В.Ковальського, Я.Головацького, О.Торонського, О.Бар-вінського, Ю.Романчука, К.Лучаківського, О.Партиць-кого та ін.
Значення цих навчальних книжок І.Франко оцінював на тлі гострої політичної боротьби в Західній Україні між народовцями, москвофілами і польським патріотичним рухом.
Літературознавець відзначав як факт надзвичайної ваги використання в підручниках української літературної мови на народній основі.
Його слово часто було жорстоким, але справедливими. Особливо прискіпливими були його рецензії на галицькі підручники з літератури. Так, зокрема, аналізуючи "Підручну історію руської літератури від найдавніших до наших часів " Й.Застирця, вчителя гімназії, він із сарказмом писав про мовний бік книжки, що цей підручник видано тільки для того, щоб "задокоментувати, як мало руської мови і літератури вміють тепер деякі гімназіальні вчителі сього предмета" [110, 223]. І далі у цьому ж ключі: "...приходилося б корегувати майже кожну сторінку…" [там само, 223].Досить негативну оцінку дав І.Франко і хрестоматії з так званої "угрорусской литературы" Євменія Сабова, виданої в Закарпатті 1893 р. і призначеної для використання в якості підручника для вивчення рідної літератури у школах Закарпаття. Причина такого ставлення літературознавця одна - мовноестетична глухота укладача, що орієтувався на старослов'янську мову в умовах мадяризації українського населення Закарпаття. Особливо негативно реагував літературознавець на штучну мову хрестоматії. Виховне значення її він оцінив такими словами: " Ся частина, навчаюча хіба тим, що вказує наглядно, як люди не злі і не глупі, відбившись від живої народної мови, фатально відбиваються і від живого змісту в літературі і попадають у таку мертвячину, від котрої на десять миль віє гробовим холодом" [111, 200].
Погляд на вивчення рідної літератури та підручники з неї видатний літературознавець і письменник І.Франко щільно пов'язував з актуальними завданнями української освіти і літератури як визначного феномена національної духовності і важливого чинника виховання, консолідації українців, орієнтував школу й суспільство на оновлену українську літературу на народній основі.
Отже, у 2-й пол. ХІХ ст. українська методична думка почала виробляти нові, життєво необхідні підходи до створення навчальної книжки з літератури. Процес удосконалення, долаючи перешкоди різноманітного характеру, згодом висунув і адекватний цій новій навчальній книзі термін - "підручник літератури".
Необхідно зазначити, що довгий час у ХІХ ст. навчальна книга з літератури для старших класів мала різні назви. Це "руска читанка", "руський учебник", "елементарна книга" тощо. Разом із пошуками адекватної назви робилися спроби розвивати методичний апарат книжки - виважену систему питань і завдань, які ведуть учнів до засвоєння поданих у підручнику знань, розвивають необхідні уміння і навички. Цей процес спочатку захопив підручники-читанки для початкової школи, пізніше - навчальні книги для середніх і старших класів шкіл і гімназій. Радикальні зміни у змісті навчальної книжки (поява та урізноманітнення методичного апарату) стали можливими лише у кінці ХІХ - на поч. ХХ ст., коли в педагогіці (перш за все у Західній Європі) запанували теорії Дьюї, Торндайка, Кілпатрика та інших психологів і філософів, згідно з якими процес навчання повинен являти собою ланцюг самостійних відкриттів учнями. На творення підручника української літератури впливав і процес гуманізації освіти. Отже, педагогічна наука у процесі навчання починає враховувати особистість учня, його пізнавальні рефлексії, орієнтуватись на них при ускладанні навчальних програм та підручників.