Перші підручники з української літератури для середніх шкіл і гімназій в Галичині

Бо я піду до школи,

Учитися по волі.

Бо я би ся рад учити,

Якби Богу послужити,

Якби людей учтити,

І як спасенним бити [79, 21].

Земляк О.Духновича, видатний український педагог і політичний діяч А.Волошин, дав таку оцінку цій навчальній книжці: "Його Азбука "Книжиця читальна для початківців", в якій Духнович у віршах виробив усі молитви і моральні нагадування для дітей, є доказом його батьківської любові до руських діточок і вказує на те, як красно, як легко засівав він зерна побожності у невинну душу малих учнів" [80, 17-18].

Яким же був зміст літературної освіти в Галичині на початках її зародження? В 40-50-х рр. відбулися якісні зміни у методиці вивчення словесності: основним об'єктом уваги в школі поступово стає новітня національна література, вивчення якої, як і мови, трансформується у самостійний навчальний предмет.

Середня і старша ланки освіти в Галичині вимагали навчальних книжок, які б подавали знання про літературний процес послідовно, у певній системі, за етапами його власного розвитку та озброювали учнів знаннями з історії та теорії літератури. Структура читанки для початкових класів і принципи її укладання вже не були прийнятними для навчальної книжки з літератури в середніх і старших класах шкіл та гімназій. Процес підручникотворення, позначений складними проблемами літературознавчого і педагогічного характеру, тривав не одне десятиліття…

Вченими-методистами робляться спроби подати творчість письменників в історичній послідовності розвитку літературного процесу: спочатку у вигляді хрестоматій, пізніше - як підручники для середніх і старших класів із короткими нарисами з історії української літератури та біографічними матеріали про письменників. У Галичині вже з середини ХІХ ст. постає проблема навчальної книжки з літератури для вищої школи [58].

Ще одна проблема літературної освіти, що безпосередньо торкалася підручникотворення, проходила через питання про включення до навчальних програм творів давньої української літератури. Мова цих творів з віками ставала малозрозумілою, у школах з великою трудністю діти вивчали давню українську літературу (хрестоматії Я.Головацького та Б.Дідицького). При цьому ігнорувалися дитячі вікові особливості з причин нерозробленості цієї проблеми. Лише під кінець 60-х рр. ХІХ ст. середню школу було звільнено від необхідності вивчати давню літературу в повному обсягу.

І.Франко критично ставився до використання староукраїнської літератури у школі. Свої думки з приводу виданої у Відні 1854 р. Я.Головацьким "Хрестоматии церковнословенской и древнерусской", за якою йшло вивчення літератури в школі, він висловив у статті "Конечність реформи учення руської літератури по наших середніх школах". І.Франко писав: "Скільки лиха наробили у нас ті нещасні староруські хрестоматії, скільки лиха і досі робить научання старорущини по гімназіях, баламутячи мову молодіжі, котра ще не научилася понимати і цінити свою сучасну бесіду... Досить сказати, що доки наші гімназії задають ученикам (і то вже в 5-му класі) зовсім для них незрозумілий і непотрібний матеріал з старорущини, доти з них виходити будуть люди з баламутними поняттями о письменстві, мові літературній, а то й цілій національній та державній політиці" [82, 328-329]. Староруську і старослав'янську мови Франко називає "баластом" у гімназії. Саме таке навчання, на думку письменника, призводить до того, що учні не виносять зі школи знань про сучасну українську мову, про літературний процес, втрачають інтерес до художнього слова.

Та варто зазначити, що І.Франко не заперечував повністю вивчення творів давньої української літератури у школі. Зокрема, він схвально, хоча і з застереженнями, ставився до розгляду у школі славної пам'ятки давноукраїнської літератури "Слова о полку Ігоревім". Він писав у цьому зв'язку: "...пам'ятник поетичний, близький до пам'ятників народної творчості і яко такий скорше може бути до гімназії допущений. Але з тим пам'ятником інша біда, іменно та, що не тільки для учнів, але і для учителів, і учнів він представляє таку многоту "темних місць", що студіум його в гімназії під руководством малотямущих вчителів може принести далеко більше шкоди ніж хісна" [там само, 330]. Глибоке занурення у світ давньоукраїнської літератури І.Франко передбачав тільки у вищій школі.