Перші підручники з української літератури для середніх шкіл і гімназій в Галичині
Хоча українці Галичини й опинилися з кінця XVIII ст. у напівколоніальних умовах Австро-Угорської імперії, все ж їхнє політичне і культурне становище значно відрізнялося від долі їхніх братів в Російській імперії. Ці відмінності історик О.Субтель-ний охарактеризував так: "Вимушена згода Габсбургів на введення конституційного правління, попри всі його вади й недосконалість, дала змогу західним українцям виражати і захищати в парламенті свої національні та соціально-економічні інтереси й сприяла залученню до цього селянства. Відтак західні українці, що населяли найвідсталіші землі Австрійської імперії та зазнавали соціально-економічних утисків, дістали можливості політичної, організаційної та культурної діяльності, яких не мали українці в Росії" [72, 230]. Отже, частина українців опинилася в умовах більш-менш ліберального суспільства. І вони скористалися з цього.
Тут варто додати, що розвитку української культури і перш за все рідної школи сприяла не лише вимушена, як пише О.Субтельний, згода Габсбургів на введення конституційного правління. Необхідно враховувати європейський характер демократизації тодішнього австро-угорського суспільства, а також європейський характер розвитку західноєвропейської культури, яка подарувала людству в попередні віки Ренесанс, ідеї гуманізму. Саме завдяки цим фактам Австро-Угорська імперія відрізнялася від її східного сусіда - Російської імперії, європейська культура до якої прийшла пізніше. Абсолютна ж монархія протрималась в Росії аж до початку ХХ ст., а в трансформованому вигляді аж до кінця ХХ ст.
І все ж активізація українського народу в Західній Україні у ХІХ ст. - справа перш за все внутрішньо сутнісна. Як правильно зазначається у нарисах "Розвитку народної освіти і педагогічної думки на Україні", причиною активності українців Західної України на той час були високий рівень соціальної, національної і політичної свідомості українства. Тому, "незважаючи на багатовіковий соціальний і національний гніт, українське селянство, міські низи, передова інтелігенція, в тому числі і прогресивна частина греко-католицького духівництва, не втратили і не відцуралися рідної мови, культури, звичаїв, зберегли свою національну гідність і почуття єдності з усім українським народом. У важких феодально-кріпосницьких умовах вони піднімалися на захист культурних надбань народу" [35, 165].
Суспільні обставини, що склалися в Галичині у І-й пол. ХІХ ст., сприяли активізації громадського життя серед українців. Оновлена після революції 1847 р., Європа втягувала у вир громадського життя тисячі галичан.
У Галичині з І-й пол. ХІХ ст. під тиском демократичних перетворень в Австро-Угорщині і політичної волі українських громадських сил у процесі реформації початкової школи і зародження української середньої школи створюються нові підручники.
Розвиток української школи в Галичині був дуже не простим, хоча, здавалося, досить успішним, якщо порівнювати з трагізмом становища української школи в Росії. Після прилучення Галичини до Австрії (1772 р.) народна освіта там мала жалюгідний вигляд. Шкіл у прямому розумінні цього слова на той час не існувало. Освіта народу задовольнялася нечисленними так званими дяківками, де навчалися тільки церковної грамоти. Звичайно ж за підручники тоді правили малозрозумілі чи й зовсім незрозумілі народу церковні книги.
Організація ж середньої школи була доволі проблематичною, оскільки не вистачало потрібних вчительських кадрів, а тому підручників українське галицьке суспільство створити ще не могло, та й поняття про рідну мову ще не було усталеним: українське суспільство, роздерте між сусідніми державами, важко йшло до національної консолідації, вироблення спільних вимог до національної освіти.
Поступово зароджувалося розуміння, що без нових підручників, книг, часописів протистояти онімечуванню та ополячуванню української дитини, а разом з тим українського суспільства неможливо. Українці Галичини використовували будь-які сприятливі умови, способи боротьби за право навчати дітей рідною мовою. Однією з причин, що гальмувала розвиток українського шкільництва, була відсутність українських підручників, зокрема читанок. Тому тема школи, освіти, виховання, забезпечення потреб дитини в книзі, тема дитячого читання постійно була в полі зору тогочасних культурно-освітніх, політичних діячів Галичини. Ці питання широко обговорювалися в українському суспільстві, дискутувалися в тогочасній пресі, на з'їздах, конференціях, нарадах.
Можливості в створенні власної середньої школи стали з'являтися згодом, після ряду указів австрійського уряду щодо обов'язкового вивчення української мови у школах Східної Галичини, де вивчення польської мови регламентувалося як необов'язкове. Та такий стан існував недовго. Згодом влада обов'язковою мовою для вивчення стала нав'язувати німецьку, а з часом і польську.На початку 60-х років в Австрії було повернуто конституцію, окремі державні утворення здобули автономію, деякі краєві сейми, зокрема і в Галичині, одержали значні права в сфері законодавства. Певні позитивні зміни на користь української школи стали виявлятись від часу створення у Львові Краєвої Шкільної Ради (1867 р.) [73] і заснування у 1868 р. культурологічного товариства "Просвіта".