Читанки для дітей і дорослих у Наддніпрянській Україні
Начальник Главного управления
по делам печати…
Секретарь…"
Наведені приклади заборон українського слова, звичайно, не вичерпують антиукраїнської законотворчості в російській імперії. Тут наведено тільки деякі, що безпосередньо дотичні до порушуваної у монографії теми. Більш-менш повний перелік заборон можна побачити у сучасних дослідженнях на цю тему [ 68].
Тільки після української революції 1917 року, коли постала Українська Народна Республіка, праця Т.Лубенця була допущена до народу. Протягом 1917 р. його читанка витримала кілька видань [68]. Вона широко впроваджувалася у навчальний процес і була на той час новим явищем у підручникотворенні: її навчальні тексти супроводжував дидактичний апарат, власне педагогічний метод спілкування дитини з підручником і вчителем.
Один із колоритних епізодів колективного складання навчальних книжок у 2-й пол. ХІХ ст. у "підросійській" Україні висвітлив ак. О.Мазуркевич у "Нарисах з історії методики української літератури". Це історія колективного творення підручників з літератури викладачами Харківської жіночої недільної школи під керівництвом Х.Алчевської [30, 103-115]. Разом із учителями та учнями педагог організувала колективне складання посібників з трьох "Книг дорослих", над якими працювали 80 учениць 6 років (3 випуски, 1889-1900), у тому числі М.Бекетов, Д.Багалій та ін.
Посібники були укладено з уривків художніх творів в основному російських письменників та анотацій до них. У третьому томі праці "Що читати народу?" було вміщено розділ "Видання для народу українською мовою". Тут рекомендуються до читання твори Т.Шевченка, І.Котлярев-ського, Є.Гребінки, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, І.Карпенка-Карого, Панаса Мирного, Ю.Федьковича, П.Грабовського, В.Стефаника, М.Коцюбинського, Лесі Українки. Подаються для читання українські пісні.
Цінним у роботі О.Мазуркевича є розкриття методики роботи Х.Алчевської з творами та її рекомендацій для читачів з народу. Правда, варто робити поправки, посилаючись на коментарі О.Мазуркевича, оскільки вони носять соціологізаторський, радянський характер. Так, зокрема, розкриваючи методичні підходи до вивчення одного з творів Н.Кобринської, О.Мазуркевич писав: "Як саме використовувалося в недільній школі дбайливо дібране художнє слово для піднесення класової свідомості трудящих, свідчить, наприклад, цікавий факт аналізу оповідання Н.Кобринської "Яким Мачук". Алчевська розповідає, що коли це оповідання читалося в гурті сільських хлопців, вже перші його рядки, в яких говорилося про те, що "за кордоном" живуть "русини - ті ж українці", викликали у слухачів живий інтерес. Скориставшись з цього, учителька "для більшої ясності" не лише побіжно пояснювала незнайомі слова - сейм, парламент, цісар, але й "провела паралель між деякими адміністративними і земськими установами Галичини і Росії". Оповідання одразу ж стало злободенним, мета - спрямувати його ідейне вістря проти ненависного самодержавного режиму Росії - була досягнута; учителька робить правильний висновок: "Очевидно, в силу цього фабула оповідання - боротьба в Галичині... - була зрозуміла слухачам...
- Ну, й ловка книжка! - киваючи головами, повторювали юнаки, коли розходились додому" [там само, 113-114].
Та справедливості ради слід сказати, що педагог не була ні революціонеркою, ні навіть радикально налаштованою людиною. Порівняння життя українців по обидва боки кордону в Х.Алчевської не передбачало формування ненависті читачів до "самодержавного режиму в Росії", а лише знайомило сільських читачів із умовами життя українського люду в різних країнах, з різним адміністративним улаштуванням, що само собою носило просвітницький характер в освіті дорослих.
Хоч яким обмеженим було культурне життя українців у царській Росії, все ж їм вдавалося мати свої періодичні видання, в яких питанням народної освіти приділялось певна увага.Протягом кількох десятиліть (1882-1906 рр.) важливу роль для консолідації і розвитку українських наукових сил у відігравав журнал "Киевская Старина". На його сторінках поруч із матеріалами про розвиток російської освіти в Російській імперії висвітлювались окремі проблеми навчання в Україні в попередніх століттях зокрема. Ставились питання про відкриття українських шкіл у "підросійській" Україні, подавалася інформація про стан української школи і видання навчальних книжок у Галичині, а з кінця ХІХ ст. - про українські школи в українських поселеннях в Канаді, США та Бразилії.