Читанки для дітей і дорослих у Наддніпрянській Україні
Та на цьому не обмежувався творчий і громадський потенціал мовознавця. Його мовознавчі теорії сягали безпосередньо школи, підручникотвірного процесу.
О.Потебня виявив свої наукові пристрасті у багатьох галузях мовної науки: у філософії мовознавства, в етнографії, фольклористиці, теорії літератури, психології творчості. Він став основоположником психологічного методу в літературознавстві. Вчення Вільгельма Гумбольта про розуміння мови як діяльності, своєрідної роботи духу знаходить у концепції О.Потебні дальше осмислення на психолого-лінгвістичному ґрунті. Вчений виділяє два змісти у слові: перший - об'єктивний, що являє собою народне, етимологічне значення; другий - суб'єктивний, з віддаленим значенням і характеризується багатьма ознаками.
Саме з такою внутрішньою формою, як уявлення (коли на основі найближчого етимологічного значення слова маємо спрямування думки в суб'єктно-особистісне русло), пов'язує вчений сутність творчого пізнання.На основі теорії слова О.Потебня побудував вчення про сприймання художнього твору, в якому, як і в слові, криються зовнішня і внутрішня форми. Він був переконаний, що художній твір є синтезом мовних стихій. Художньому образу у теорії О.Потебні відведено особливе місце: він зданий слугувати динаміці, психологізації творчого процесу. "Висловивши погляд, що за допомогою слова не передається, а лише пробуджується думка у реципієнта, аналогічно в художньому творі - думка митця видозмінюється й розширюється у свідомості читача, слухача. О.Потебня робить значний крок у напрямі з'ясування психології сприймання, образного пізнання мистецької дійсності" [52, 249].
Обґрунтовуючи сутність творчого процесу у художній літературі, О.Потебня зробив ряд важливих висновків щодо шляхів її вивчення (аналізу). Так, зокрема, для методики літератури став продуктивним такий прийом вивчення художнього твору, як необхідність учнів пережити ті ж психічні процеси, ті душевні стани, які пронизували творчий пошук автора.
Психолінгвістична теорія художнього процесу О.Потебні вимагала від методики переглянути прийоми і засоби використання підручників під час вивчення художнього твору. У цих умовах навчання підручник сприймається як надбанням чужого для учня досвіду. Хоча навчальна книжка, здається, прискорює процес засвоєння знань, та вони не є органічними для школяра, вони не здобуті ним у процесі активного пізнання, а нав'язані йому ззовні.
Послідовну методику вивчення художнього твору на ґрунті теорії О.Потебні розробив на початку 20-х рр. ХХ ст. відомий український літературознавець і вчений-методист Олександр Дорошкевич. У своєму виданні - першій узагальненій теоретичній праці "Українська література в школі" (1921 р.) - він виклав методично інтерпретовані ідеї О.Потебні у зв'язку з вивченням української літератури. О.Дорошкевич застосовував психолінгвістичні підходи О.Потебні до аналізу художнього твору і в підручниках для вузів.
На Східній Україні у зв'язку з відсутністю рідної школи аж до самих революційних подій 1917 р. ідеї О.Потебні під час вивчення української літератури не використовувались. Це з успіхом робили російські вчителі і методисти, маючи в своєму розпорядженні російські школи і гімназії в Україні і поза нею. Так, зокрема, відомий методист В.В.Данилов (1881-1970 рр.), що викладав у російських школах Катеринослава (нині Дніпропетровськ) і Одеси на початку ХХ ст., активно використовував у своїй педагогічній практиці і власних теоретично-методичних працях ідеї О.Потебні.
У російській методиці літератури радянського і сучасного періоду на досягнення В.В.Данилова дивилися по-різному. Так, у підручнику з методики літератури під редакцією З.Я.Рез педагогу закидалося захоплення ідеями О.Потебні, для якого нібито "художній твір не є відображенням об'єктивної дійсності, а вираженням суб'єктивних переживань письменника" [53, 39]. А тому, мабуть, як закономірний висновок, у підручнику заявляється: "Исходя из неверных методологических предпосылок В.В.Данилов не мог, разумеется, построить научную систему преподавания литературы..." [там само].
Аналогічний погляд на практику і теоретичні узагальнення В.Данилова бачимо також у радянського вченого-методиста, але вже українського, О.Мазуркевича. Він виділяє ряд позитивних досягнень у діяльності і теоретичних працях В.Данилова, зокрема прихильно ставиться до посилення уваги до матерії твору, його змісту і форми. Перераховує важливі досягнення розробленої В.В.Даниловим методики вивчення твору, зокрема активізації навчального процесу тощо.
Покликаючись на авторитет російського вченого-методиста Я.Ротковича, О.Мазуркевич негативно оцінює трансформацію у методиці В.Данилова ідей Потебні. О.Мазуркевич стверджує: "...слідом за Потебнею цей методист (В.Данилов - В.О.) розглядає художній твір не як відображення об'єктивної дійсності, а як вираження суб'єктивного мислення і переживання письменника, а тому й ідею твору вважає суб'єктивною. Звідси робиться неправильний висновок, ніби вивчення змісту твору не має вирішального педагогічного значення і що основним предметом вивчення літератури в школі повинна стати "зовнішня і внутрішня форма твору", а головним завданням літературної освіти - формальний розвиток, тобто розвиток одних лише здібностей логічного і образного мислення учнів, що ніби досягається одірваним від вивчення ідейного змісту твору аналізом його художньої форми" [1, 232].