Підручники з української літератури в країнах Східної Європи
Після 2-ї світової війни і нового політичного розкрою європейської карти на ідеологічно протилежні Західну і Східну Європи наступив новий етап життя українського населення у цих країнах. У п'ятдесятих роках у ряді країн Східної Європи - в Румунії, Польщі, Чехо-Словаччині, Югославії - починає відроджуватись українська освіта: з'являються початкові і середні школи, навчальний процес у яких забезпечують, як правило, підручники, створені у цих країнах під опікою держави.
Покликані до нового життя були і підручники з української літератури. Часто заполітизовані і сповнені комуністичної моралі, вони все ж мали на меті сприяти розвитку в учнів любові до рідної культури й українського художнього слова.
Для аналізу процесу вивчення української літератури у школах названих країн, в тому числі й навчальної книжки з літератури, слід враховувати кілька важливих чинників, що впливали і впливають на розвиток української культури взагалі, й української освіти зокрема. Як історичний факт слід, по-перше, враховувати автохтонність українських поселень у Польщі, Словаччині, Югославії та Румунії - українці там живуть здавна, вже кілька століть, мають продовжену у віках і пов'язану з Україною, її мовою і культурою, історію. У цих компактних поселеннях існують літературні традиції, а творчість найталановитіших письменників, незважаючи на кордони, вийшла за межі регіонів і стала надбанням усієї української літератури.
По-друге, на зміст української освіти, яка стала переживати певне відродження у 2-й пол. ХХ ст., все ж великий ідеологічний вплив мала прорадянськи налаштована політично-культурна орієнтація урядів цих держав, а тому відчувається значний вплив комуністичної ідеології і традицій радянської школи на українську освіту, підручникотворення у східноєвропейській діаспорі.
Досить вдало відобразив спільність становища українців у згаданих східноєвропейських країнах публіцист із Канади Михайло Марунчак у свій книжці "Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії": "Хоча в політиці цих чотирьох країн є різні концесійні відхилення культурної політики в сторону українців, то в основному всіх їх єднає матеріалістична доктрина, комуністичне вчення Маркса й Леніна. Коли взяти до уваги, що ті самі принципи світосприймання є офіційним вченням правлячих кіл на Україні, то багато подрібностей є між людиною українською материка, і тими, які розсіяні в різних закутках Югославії, Польщі, Чехословаччини та Румунії" [48, 6].
По-третє, після розвалу Радянського Союзу та зміцнення суверенітету колишніх країн радянського блоку у Східній Європі, у Словаччині, яка стала на початку 90-х рр. незалежною державою, посилились тенденції до активізації так званого русинства (політичного русинства), на цьому фоні відбувається зниження суспільної активності українців, згортання української освіти.
Зрозуміло, що за часів існування СРСР до змісту підручників широко включались не тільки твори української класики, але й твори радянських письменників, в яких реалізувались ідеї так званого методу соціалістичного реалізму і партійності літератури.
Серед східноєвропейських держав, де навчання дітей українців велося українською мовою і де видавалися підручники з української літератури, найпохмуріший пропагандистський вигляд мали підручники з української літератури в Румунії. В них переважали твори радянських письменників, а інколи друкувалися переклади з російської літератури. Явно, що такі навчальні книжки мало сприяли розвиткові самосвідомості українців [49].
Детальніше розглянемо зміст підручників із української літератури та тенденції щодо змін у їхньому змісті в Польщі, де існують давні традиції української освіти. У цьому зв'язку ми виділяємо два періоди розвитку української освіти у Польщі: перший, до 1939 р., - час, коли до Польської держави входила Галичина (досягнення у галузі створення підручників із української літератури у Галичині ми розглянули вище), і другий - у 2-й пол. 1950-х рр., коли на польських землях почалося нове відродження української школи.
Після сумнозвісної урядової акції "Вісла" у 2-й пол. 40-х рр. минулого століття, спрямованої на розсіяння українців по усій Польщі та їхню асиміляцію, відродження українського шкільництва стало можливим лише у 2-й пол. 50-х рр.
За свідченнями "Енциклопедії Українознавства" В.Кубійовича, на кінець 50-х років (1958-59 рр.) у Польщі було 7 українських початкових шкіл і 152 пункти навчання української мови при польських школах. На той час також функціонували український загальноосвітній ліцей у Леґніці й українські класи при педагогічному ліцеї у Бартошицях, відділ української філології при учительській студії в Ольштині. В енциклопедії також зафіксовано такий печальний факт: ледве 5% українських дітей вивчає українську мову в школах [50, 2256].Серед навчальних книжок із української мови і літератури найбільшого поширення набули у 50-80-і роки набули підручники-читанки А.Середницького [51] і Я.Грицков'яна [52], призначені для літературного читання у початкових і середніх класах. Вони поєднують у собі тексти художніх творів, різноманітний дидактичний матеріал до них, граматичні правила й вправи. Добір творів подається за тематичним принципом, який охоплює розповіді про сім'ю та школу, про минуле України, її національних героїв, усну народну творчість, оточуючий світ, зокрема про Польщу, її культуру тощо.