Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка

Винниченко-політик в боротьбі за вільну Україну

4 лютого 1902 р. Володимира Винниченка вперше заарештували. Після кількох місяців перебування в Лук’янівській тюрмі його випустили, але з університету виключили, в Києві жити заборонили, а невдовзі забрали на військову службу в 5-му саперному батальйоні (“автопортрет” Винниченка тієї пори знаходимо в його “армійському” оповіданні “Боротьба”).

Відтоді письменник не припиняє політичної діяльності. Тому вирушає на Полтавщину, де продовжує революційну агітацію. Врешті решт його забирають у солдати. У війську юнак і далі веде пропагандистську роботу, налагоджує зв’язки з революційною молоддю поза казармами. Все це мало б закінчитися новим арештом, але Винниченко не став його чекати і 1-го лютого 1903 р. втік із війська, подавшись за кордон, у Галичину. Там він співпрацює у газетах РУПу, пише брошури й листівки, переправляючи їх разом з іншою нелегальною літературою на Наддніпрянщину. Нелегально переходить кілька разів кордон із забороненою революційною літературою, та потрапляє до рук жандармів. Пригадали йому тут і дезертирство з армії – та на півтора року ув’язнили в камеру-одиночку Київської Лук’янівської в’язниці та в “дисциплінарний батальйон”.Тепер його ув’язнення розтягнеться аж до революційних подій 1905-го.Коли революційне піднесення пішло на спад, Володимира Винниченка арештували втретє. Сталося це восени 1906 р. І знову – Лук’янівка, яка ставала для нього другою “домівкою”. У “третій політичній” Лук’янівської тюрми разом з Винниченком чекали наслідків слідства А. Жук, В. Степанківський, С. Єфремов. “Нас обвинувачувано в “українській змові”, осередком якої мала б бути редакція “Громадської думки”, – згадував згодом В. Степанківський. – Там, на Лук’янівці, аби не гаяти час, Винниченко і я взялися студіювати англійську мову, Єфремов же студіював французьку… Десь під кінець квітня або радше на початку травня 1907 року приятелі Єфремова розстаралися й вибрали його на поруки. Опісля незабаром вийшов на волю й Винниченко – під заставу 500 карбованців, що заставив за нього Чикаленко. Виходячи, Винниченко обіцяв мені, що вибере й мене, та й справді зробив це за якийсь, може, тиждень… Нам суд було призначено на 12 жовтня того ж таки 1907 року”.

У день, коли мав відбутися суд, Винниченко і В. Степанківський перейшли австрійський кордон. Потяглися роки життя в еміграції… Завершувався цілий період у політичній і літературній біографії Володимира Винниченка…

Володимир Винниченко проживає в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії. Для політичної роботи приїздить нелегально в Україну, а в 1914-1917 рр. Переховується від поліції як на батьківщині, так і в Москві, співробітничає в журналі “Украинская жизнь”.

Перші його твори – поема “Повія” та оповідання “Народний діяч”, написані 1901 р. Першим же твором, що з’явився друком на сторінках “Киевской старины” 1902-го, була повість “Сила і краса” (згодом прибирає назву “Краса і сила”). Пише багато, друкується часто, молодим прозаїком цікавляться відомі літератори, популярні журнали й видавництва. Пам’ятався його лист “О морали господствующих и о морали угнетённых” (1911), в якому революціонер і письменник писав: “Я искренне и горячо протестовал против социальных несправедливостей, во имя этого протеста шёл в тюрьму, готов был идти на смерть (!!!) за торжество своих политических и социальных убеждений”.

Письменника глибоко вражає хворобливе, патологічне, егоцентричне в людині, незважаючи на те, до якого світу – буржуазного чи пролетарського – вона належить. Він із тривогою спостерігає наростання таких суспільних настроїв і переживань, які сприяють формуванню здеморалізованих, одержимих ідеєю насильства в здобутті влади, спраглих до помсти фанатиків у подобі гордих “надлюдей”, які готові в ім’я досягнення мети підкорити й партійних і безпартійних, добрих і злих, чесних і моральних (драма “Щаблі життя”, романи “Чесність з тобою”, “Рівновага”, “По-свій”, “Божки”, “Хочу”, “Записки Кирпатого Мефістофеля”).

Що лишається їм, цим “нічним метеликам”, які в пориванні до революційних ідеалів обпекли чисті крильця, як не одягати а себе маску бездумності й моральної вседозволеності?

Ідейний і моральний розклад буржуазного суспільства, яке “поглинає” душі недавніх ідеалістів, обурює письменника, бо на його очах деморалізується українське суспільство, відкриває своє справжнє обличчя легендарний революціонер-підпільник, великодержавний шовінізм торжествує перемогу над українським національним відродженням (роман “Хочу”). Тому так дратівливо зреагував В. Ленін у листі до Інесси Арманд на роман В. Винниченка “Заповіт батьків”, бо не міг сприйняти безжалісного розвінчання моральної деградації соціалістів-революціонерів. Згодом, у період національних змагань 1917- 1920 рр., він з болем переконається, у яку морально-психологічну прірву може “кидати” людину політика.

У період написання п’єси “Між двох сил”, перебуваючи на Княжій Горі, і, здавалося б, щасливою долею “приречений” на творчість, він не заспокоюється, бо вже остаточно “захворів” на політику, і йому несила спокійно споглядати, як у Києві панує гетьман Скоропадський. На глибоке переконання В. Винниченка-соціаліста, тільки вони, перековані, чесні, морально чисті соціалісти, повинні творити нову Україну. Тому політичні компроміси Скоропадського його знову підключають до боротьби. 1 серпня 1918 року гетьманська охранка заарештовує його. Правда, 4 серпня звільняють із-під варти¼