Биография Маланюка

Але навіть тоді, у травні 1945 року, від'їзд Є.Маланюка не сприймався трагічно. Жила надія, що це тимчасове розлучення і поет ще зможе повернутися до Кунштату. Ніхто тоді не думав, що радянські війська залишаться в Чехословаччині на довгі десятиліття.

Коли ж стало очевидним тривале перебування військ, тоді, як свідчить Богдан Маланюк, мати спробувала перетнути кордон із сином нелегально. Не посвячуючи у свою затію сина, вона, прибула в район Шумави на кордон з ФРН, проте була затримана. Обійшлося поясненнями, що вони заблукали.

Від того травня 1945 року листування було єдиним спілкуванням родини. Спершу були листи із Регензбургу (ФРН), згодом, зі США, куди він переїджає у червні 1949 року.

Інколи поет збирав для родини якісь гроші, надсилав чотири посилки у рік. Робив це щоразу під іншим прізвищем, аби не зашкодити синові. Матір всіляко підтримувала у сім'ї культ батька, проте теж намагалася зробити все, щоб тінь батька-емігранта не лягла на сина.

Міркуваннями синової безпеки була зумовлена і перша через сімнадцять років зустріч Євгена Маланюка з дружиною не в Празі, а у Варшаві восени 1962 року. Вийшовши на пенсію, поет зважився на ризиковану для нього мандрівку до слов'янського світу. Ще у США, в посольстві Польщі, йому було заявлено, що вони не відповідають за нього у Варшаві. І все ж письменник вирішив відвідати місто, з яким було пов'язано стільки років життя. Пані Богуміла не покликала на зустріч сина, піклуючись за його майбутнє. Задум був мудрий.

Поет приїздить до Варшави, туди ж прибуває до своєї рідної сестри його дружина. Таким чином, двоє вже літніх людей без жодних перешкод зустрічаються і губляться у великому місті.Так мріялося хоч тепер обхитрити спецслужби, та дарма. "За обома, татом і мамою, – розповідає у листах Богдан Маланюк, – стежила таємна поліція у Варшаві, а потім у Секочині (16 км. від Варшави), де тітка мала свій будиночок. Вони туди втекли, але незабаром і за будинком у лісі вже також стежили два-три агенти, так що вони вночі задвірками через поле й болото вернулися до Варшави й сховалися ще в одних знайомих. Під час відльоту літака на Нью-Йорк тато прийшов у останню хвилину, і знайомі обступили його так, щоб його не змогли затримати, коли він виходитиме на аеродромне поле. Мама вернулася до Праги розхвильована, але дуже щаслива. Невдовзі по тому її допитувала держбезпека у Празі; 1963 року вона померла".

Письменник неймовірно тяжко переживав смерть дружини. Не давало спокою почуття вини, якої, власне, й не було. Корив себе, що так і не зустрівся із сином. Свідомість цього не давала спокою, виливаючись новими творами.

Миколо Зерове, втративши сина,

Ти спромігся написати сонет.

Поможи, це до тебе вимога єдина,

Бо наразі не маю інших мет,

Крім одної:

вернути не рівновагу,

Тільки власне погоду духа

(це знає кожен поет).

Цей твір народився у квітні 1964 року, напередодні чергової річниці їхнього з Богумілою шлюбу... А Богдан приїхав до батька наприкінці літа цього ж року, додавши тим самим поетові життєвої сили й душевної рівноваги.

Дбаючи про синову безпеку, запрошення для приїзду до США було оформлене від імені поетової доброї знайомої пані Гайворонської (Пелехович). Пані Гайворонська дуже багато допомогла поетові з його власним облаштуванням на Американському континенті, свого часу вона поручилася у видачі громадянства США самому поетові. А Євген Филимонович з допомогою друзів організував гарну програму для синового знайомства зі США (Нью-Йорк, Вашингтон, Річфільд, Стемфорд, Філадельфія, Ніагара, Буфало, Гантер).