Юрій Яновський

1 травня 1922 р. в газеті «Пролетарська правда» надруко­вано першого вірша «Море» (російською мовою, за підпи­сом Георгій Ней). Радості не було меж. Михайло Семенко, відомий київський поет, лідер футуристів, завідувач літчас­тини газети «Більшовик», помітив нове ім'я, захотів позна­йомитись... Так і був Юрій Яновський залучений до літера­тури. У 1924 р. «Більшовик» видрукував його українську

поезію «Дзвін», автор став позаштатним кореспондентом цієї газети. Там будуть видрукувані нариси письменника.

Звичайно ж, брав участь у футуристичному русі, як член «Комункульту» і «Жовтня» відвідував різні зібрання й дискусії. Саме тоді вчився відходити від стереотипів і шаблонів, шукати власної стежки, вносити в оповідання і вірші свіжий дух, фантазувати, мріяти — вічний неспокій передався йому від патрона Михайля Семенка. В ті роки заприятелював з Миколою Бажаном — разом працювали репортерами.

Невдовзі М. Семенко виїхав до Харкова, очолив там сценарний відділ ВУФКУ. Як і обіцяв, «пере­тягнув» туди М. Бажана та Ю. Яновського. Саме в Харкові, тодішній столиці, вирувало літера­турно-мистецьке життя. Там були В. Еллан-Блакитний, Остап Вишня, П. Тичина, М. Куліш, там близько зійшовся з О. Довженком, відчув у ньому споріднену душу. В 1925 р. з'являється перша книжка опові­дань Юрія Яновського «Мамутові бивні». Він стає редактором ВУФКУ. Мистецтво кіно, яке щойно зароджувалося в Україні, вабить багатьох письменників. За сценарії засідають і Яновський з Бажаном. У 1926 р. навіть з'являється фільм «Гамбург» за сценарієм Юрія Івановича. Але життя кличе вперед.

Того ж року він уже в Одесі, на посаді головного редак­тора кінофабрики. Через його редакторський портфель пройшли фільми «Тарас Шевченко» і «Тарас Трясило» П. Чардиніна, «Борислав сміється» Й. Рони, «Вася-реформа­тор», «Сумка дипкур'єра» О. Довженка і багато інших. Власне, Ю. Яновський був художнім керівником Одеського «Голлівуду». Він переймався проблемами нового для української культури мистецтва — недарма його назвуть «добрим генієм українського кіно». Така творча яскрава особистість. як він, вирізнялася на тлі загальної маси. Це стало однією з причин звільнення його з посади в серпні 1927 р.

Юрій Іванович їде до Харкова. Журнал «Вапліте» видру­ковує повість «Байгород» (1927 р.). У 1928 р. з'являється книжка поезій «Прекрасна УТ» (Україна трудова), роман «Майстер корабля», який наробив чимало галасу серед кри­тики, особливо офіційної, партійної. Цей твір, а також цикл нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря» (1930) створено на основі досвіду роботи редактором кінофабрики.

Тоді ввійшла в його життя Тамара Жевченко, актриса театру «Березіль» Леся Курбаса. Через нелегкі випробуван­ня долі пронесли вони чистоту і ніжність перших зустрічей, оберігаючи їх від сторонніх очей під зовнішньою стриманіс­тю і трохи дивним звертанням на «Ви». І хто знає, наскіль­ки раніше зупинилося б серце Юрія Яновського, якби по­ряд не було Тамари Юр'ївни...

У 20-х рр. Ю. Яновський належав до тієї харківської молоді, що групувалася довкола Миколи Хвильового, підтримувала його сміливі заклики орієнтуватися на «психо­логічну Європу», прокладати самостійний шлях новій пролетарській літературі, плекати в собі творців, над усе цінувати мистецькі якості. Він стає членом ВАПЛІТЕ, а після її ліквідації — Пролітфронту. Тим часом журнали друкують його новели—поступово до нього «приклеюєть­ся» тавро «попутника», «націоналіста», «хвильовіста». До ВУСПП його не приймають, на перший з'їзд він потрапить лише з гостьовим квитком.Безперечно, все це болісно сприймалося та було під­ґрунтям для придушення в собі власного «Я». Особливо пригнічувала різка, засудлива критика роману «Чотири шаблі» (1930). «Вчуся писати "під Кириленка", то наука дуже тяжка. До нудоти. Спробуйте писати примітивно, швидко, не турбуючись глибиною психологічних і духовних мотивацій вчинків героїв, і побачите, як то тяжко. Звичай­но, коли ви писали колись інакше...»,—признається він Г. Костюкові про свій тодішній душевний стан. Ще говорив про «безстилля часу», панування агітки, втрату істинних вартостей...

Ю. Яновський працює над новим романом—майбутні­ми «Вершниками». А в Україні тим часом лютує голод. У червні—липні 1933 р. подорожує на навчальному вітриль­нику «Товарищ» по Чорному морю. Але невесела та подо­рож, його супроводжують «біль неминучості і творча тоска», мучать спогади про самогубство М. Хвильового — рана ще свіжа.

1935 рік. Роман «Вершники» завершено, але його ігно­рують в Україні, бач, він же написаний «попутником», «націоналістом», Яновським, дарма що вже були спроби самореабілітації —до 15-річчя Жовтневої революції видано п'єсу «Завойовники».

«Вершники» друкуються уривками в перекладі П. Зенке­вича російською мовою в Москві, а вже потім і в Україні. У столиці СРСР влаштовується спеціальний вечір для обго­ворення роману. Письменника визнають нарешті «своїм».