Життєвий і творчий шлях Олеся Гончара
Видатних митців, що досягли вершин творчості, зробили великий внесок в історію, культуру рідного народу або й усього людства, часом називають за їхніми найвідомішими творами чи образами, в яких найяскравіше втілені їхні ідеали, найглибше розкрита їх людська й мистецька сутність: Тараса Шевченка-Кобзарем, Івана Франка-Каменярем, Максима Горького - Буревісником, Андрія Малишка-Сурмачем. Олеся Гончара можна по праву назвати Прапороносцем. Адже він завжди- на правому фланзі , в гущі подій. Чи то навчаючись в університеті, чи боронячи Вітчизну в лавах добровольців-студбатівців, чи створюючи свої талоновиті книги…
Олесь Гончар-видатний письменник, великий майстер слова, чиї твори вже сьогодні заслужено вважаються радянською класикою. Як і всьому “поколінню Брянських” – тим, кому на початок війни було десь 2О-25 років. Гончару судилося в житті пройти важкими фронтовими шляхами, зазнати й гіркоти відступу та поразок, і біль втрат, і радість Перемоги. Трудом і зусиллями цього покоління підвелася Батьківщина з руїн, утвердила мир на землі, скорила атом, послала своїх синів у Космос. Шлях Олеся Гончара - типовий для цього покоління. (НАРОДИВСЯ ОЛЕКСАНДР ТЕРЕНТІЙОВИЧ ГОНЧАР), 3 квітня 1918 року, за свідченням старшої сестри, в робітничому селищі Ломівці в Дніпропетровську, хоч офіційно місцем народження вважається слобода Суха Кобеляцького району на Полтавщині. Коли йому було два роки, померла мати. Виховувала Сашка бабуся, доброта й сердечність якої зігріли дитинство майбутнього письменника, навчили любити людей. “В її лагідній людинолюбній натурі” в її образі ніби втілювалося для мене все краще, що с нашого народу: працьовитість, чесність, правдивість, безмежна доброта, обдарованість. Ця вічна трудівниця, ця темна, неписьменна, але винятково чуйна до чужого горя жінка своєю широкою людяністю стоїть для мене поряд з тими, чиї творіння нас захоплюють і кого ми називаємо за їхню діяльність справжніми гуманістами», - так високо підносить Олесь Гончар цю неписьменну жінку, яка стільки значила у його житті.
Мабуть, тут треба шукати коріння, зачатки того гуманізму, людинолюбства, вміння побачити в найзвичайнісінькій, простій, на перший погляд, людині незмірну глибину думки та почуття, красу душі, світлість розуму –втілення справжньої народності характеру, які притаманні творам Олеся Гончара. Більше того, саме звідси, мабуть, і ота надзвичайна чутливість, яка дозволяє йому побачити, відчути те, що більшість людей просто не помічає, і багатство уяви, й образність мислення. «Я пригадую, як захоплювали дитячу уяву її пристрасні розповіді – поетичні видіння набожної жінки, - ділиться спогадами про бабусю Олесь Гончар. - Без неї, певно, я не став би письменником».
У сім’ї був Шевченків «КОБЗАР», над яким «бабуся й тітки проливали сльози», коли малий Сашко читав його вечорами. А невдовзі в життя хлопця прийшли й інші митці слова - Панас Мирний, Іван Франко, Леся Українка, Степан Васильченко, радянські письменники - Андрій Головко, Григорій Косинка.
Дитячі й підліткові роки Олеся припали на кінець двадцятих - початок тридцятих років, позначених героїкою перших п’ятирічок, індустріалізацією країни, колективізацією села, яке жило тоді бурхливим життям, шукаючи нових шляхів, часом помиляючись, але невтримно простуючи вперед.
Олесь Гончар навчається в Бреусівській семирічці, стає комсомольцем, бере активну участь у суспільному житті: «Ми відчули всю радість високих обов’язків, ми починали жити на високих температурах невщухаючого бою і безмежно пишалися тим, що ми с помічниками великої більшовицькох партії», - згадує О. Гончар.
Писати Олесь починає ще з дитинства. Насамперед, очевидно, через природне мистецьке обдарування, а також під впливом славних своїх попередників. Велику роль відіграв і улюблений учитель мови й літератури, який зумів прищепити “палку любов до рідного слова, красного письменства”. До речі, саме він і назвав Гончара Олесем, якого до того називали Сашком.
Тоді ж з’являються й перші друковані виступи майбутнього письменника: кореспонденції в районній газеті “Розгорнутим фронтом”, вірші та коротенькі оповідання в республіканській піонерській газеті “НА ЗМІНУ” (тепер “ЗІРКА”) та в журнале “ПІОНЕРІЯ”.
Після закінчення семирічки в 1933 році О.Гончар працює в Козельщинській районній газеті.Безперечний літературний хист хлопця було помічено, і в 1934 року він за комсомольською рекомендацією вступає до Харківського комуністичного технікуму журналістики.Роки навчання в технікуму, літературне та культурне життя великого міста багато дали здібному, допитливому юнакові. Утвердили його в правильності виробу шляху.
По закінченні в 1937 році навчання в технікумі О.Гончар дістає призначення в Харківську обласну комсомольську газету “ЛЕНІНСЬКА ЗМІНА”, багато працює, пише оповідіння та вірші й друкує їх на сторінках журналів.“МОЛОДИЙ БІЛЬШОВИК”(тепер “ДНІПРО”), “РАДЯНСЬКА ЛІТЕРАТУРА”, “ПІОНЕРІЯ”, а також газета “КОМСОМОЛЕЦЬ УКРАЇНИ”, “СОЦІАЛІСТИЧНА ХАРКІВЩИНА”. Перші ж надруковані оповідання Гончара “МАЙСТЕР ЩИТА”, “ЧЕРЕШНІ ЦВІТУТЬ”, “НЕХАЙ ЖИВЕ ЖИТТЯ” привернули увагу читача важливістю проблематики, гарною мовою, виразно виписаними характерами.