Михайло Бойчук
Таке трактування розписів не зовсім схвально було прийнято галицькою інтелігенцією, яка захоплювалась панівним стилем "сецесії".
Під час перебування у Львові М.Бойчук часто їздив до родини в м.Ярослав (Східна Польща). Із спогадів родича по материнській лінії В.А. Вербинця довідуємось, що він мав якусь роботу в перемиського владики (1912-1913?). В Ярославщині Бойчукові довелося працювати у двох церквах. В.А. Вербинець згадує:
"...за рік чи два перед війною (першою світовою) ми відмалювали Преображенську церкву в Ярославі та селі біля Криниці, я йому трохи асистував, бо замолоду захоплювався живописом".Про розмалювання мурованої церкви XVII ст. маємо відомості з листів художника до академіка М.Грушевського та з листа С.Налепінської до М.Бойчука. Про пам'ятку поблизу с.Криниці більше відомостей поки що знайти не вдалося, тому є потреба провести науково-дослідницьку експедицію.
Чим привернула увагу художника-монументаліста Михайла Бойчука церква Преображення Господнього (XVII ст.) в м.Ярославі? Будівництво самої церкви тісно пов'язане з історією розвитку українських земель та нашого народу. Споруджена вона на високому мальовничому пагорбі, на кошти купців Іллі та Пелагеї Вапинських.
Залишена напризволяще наприкінці XIX ст., будівля була приречена на поступову руйнацію. Завдяки передачі польським урядом храму ярославській українській громаді вдалося врятувати твори мистецтва: іконостас XIX ст. (зараз на реконструкції), храмову ікону "Милосердя Двері", стінописи поч. XIX ст., стінописи Л.Вінтеровського (1912 р.), М.Бойчука (1912-?), І.Богданського (1937 р.), орнаменти П.Ковжуна і М.Осінчука (1938-?).
У польській літературі лише згадано, що церква перебудована в 1910-1912 рр. за проектом архітектора М.Добрянського в характері візантійському; у тих же роках львівський художник Вінтеровський розмалював вівтар. Але немає жодних спогадів про малюнки М.Бойчука. Не знайдено при реставрації святилища сигнативи художника. Однак фахівці-реставратори стверджують: "Малюнки Л.Вінтеровського - це композиції страстей Христових у нижній частині святилища. А у верхній частині стіни апсиди вміщені композиції М.Бойчука". Такі висновки зробили реставратори, аналізуючи техніку розписів.
У каталозі О.Ріпко читаємо: "...ця робота не приносить йому (М.Бойчукові. - Г.Б.) задоволення, і справедливо: його розписи новозбудованих нав церкви не гармоніюють з попередніми...". Слід згадати, що художник в той час був під враженнями відгуків львівської інтелігенції про розписи каплиці та створених у ті часи ікон, як писав М.Голубець: "...інтелігенція ламала в одчаю руки, до яких богомазів докотився цей многонадійний митець...".
Отже, розглянемо, як М.Бойчук намагався розв'язати складну проблему синтезу архітектури з внутрішнім середовищем храму. Стінописи мистця займають частину вівтарного приміщення, де вони були реставровані 1991 р., тому ні про первісний колорит, ні про відмінні стильові ознаки не можемо нічого сказати. На стелі вівтарного приміщення між двома підпружними арками нави відтворено ікону "Пресвятої Трійці". Під час реставрації церкви стінописи зазнали великої руйнації, реставраторами було змінено традиційне канонічне зображення Пресв. Трійці. У п'яти парусинах вівтаря бачимо херувимів, що тримають знаряддя терпінь і страстей Христових: терновий вінець, предмети для розп'яття, плащаницю, хрест, рипіду. Присутність таких відзнак могла означати "Розп'яття", "Вознесіння", "Зішестя Св. Духа". Композиційно кожний образ замкнений у трикутник. По кутах парусинів відтворена орнаментальна інтерпретація гілки, що в християнстві є символом слави і перемоги. Над карнизами у підпружних арках нави зображено чотири постаті ангелів, які вражають своєю монументальністю. Вони мають струнку поставу, одягнені в довге вбрання, яке спадає великими важкими складками. Уникаючи багатої сюжетної оповіді релігійних канонічних сюжетів, спрощуючи до примітивності рисунок, художник досягає монументального мистецького декоративного ефекту. Композиції у вівтарі, виконані М.Бойчуком, створені шляхом узагальнення колірних плям, що надає образам символічного звучання. Лаконізм кольору і лінії робить малюнок чисто декоративним. Вивчення художніх засобів, якими користувався мистець, показали шлях пошуку відповідного балансу між площиною стіни і простором. Важко визначити авторство розписаних склепінь бічних крилосів, де в майстерному декоративному трактуванні зображені херувими. За рисунком і колористикою декоративні стінописи можна віднести до виконання майстром-інтерпретатором візантійських та барокових орнаментів Павлом Ковжуном.
Вивчаючи церкву Преображення Господнього у м.Ярославі, свідомі того, що час нам залишив пам'ятку, в якій крізь релігійні символи пробиваються думки і почуття, ідеї та переконання художників початку та першої половини XX ст. В далекому майбутньому дослідження монументально-живописних досягнень маловідомих українських мистців повинно увійти в окреме мистецьке видання. Адже глибоке вивчення розвитку художніх процесів у Галичині цього часу вивільнить історію українського мистецтва від перекручень творчої спадщини багатьох визначних українських майстрів, які зазнали гонінь за ідеї національного відродження.З іменем Михайла Бойчука пов'язане виникнення творчого об'єднання художників-монументалістів, відомих як "бойчукісти". Саме завдяки бойчукістам Україна у 20-30-х роках вийшла на широкий обшир світової культури, про що свідчать численні виставки, у яких брали участь послідовники й учні Михайла Бойчука, велика кількість публікацій, присвячена бойчукізму як мистецькому явищу. Після поразки національно-визвольного руху в Україні й входження її до Радянського Союзу в українській культурі ще певний час тривало піднесення, яке дехто називає періодом культурного відродження. Намагаючись привернути до себе неросійські народи й продемонструвати добровільність цього союзу, більшовицька партія на перших порах надавала республікам певну самостійність у вирішенні економічних та культурних питань. Політика українізації, розвиток національної освіти давали українській культурі широке підгрунтя для розвитку. В мистецтво, літературу прийшло багато нових талантів. Деякі митці були далекі від будь-якої політики, але значна частина належала до різних політичних угруповань, насамперед до боротьбистів та українських комуністів. Зайнята насамперед збереженням своєї гегемонії, комуністична партія ще не підпорядкувала собі культурну діяльність в Україні, відтак дозволяла спершу утворення численних мистецьких об'єднань, які шукали шляхи створення нової української культури. Коли не збулися їхні сподівання на самостійну державу, то багато хто з письменників, художників, артистів почав убачати в розвиткові культури своєрідний спосіб вираження національної ідентичності. Перед митцями поставали проблеми пошуку нових шляхів розвитку української культури, пошуки взірців та орієнтирів, на яких вони мали будувати як свою творчість, так і всю українську культуру. В образотворчому мистецтві, насамперед у живописі, нові пошуки пов'язувалися головним чином з монументальним мистецтвом, яке бурхливо розвивалося у зв'язку з великим промисловим і житловим будівництвом, що почалося після років розрухи та громадянської війни. Художники мріяли про світлі нові будівлі, прикрашені грандіозними фресками та мозаїками, творами декоративно-ужиткового мистецтва. Вони вбачали в спорудах нового часу органічний синтез мистецтва з архітектурними формами, який творив би естетичне середовище життя трудівника нової України.