Видатний український педагог В.О. Сухомлинський

Однією з проблем ідеї всебічного розвитку є підготовка учнів­ської молоді до праці. Педагога хвилювало те, що діяльність школи оцінювалася кількістю випускників, які вступили до ви­щих навчальних закладів. При такому підході до роботи школи в учнів формувалося негативне ставлення до "чорнової" буден­ної праці хлібороба чи робітника". В.О. Сухомлинський підкрес­лив, що буденної і якоїсь звеличеної праці не буває. "Кожна праця вимагає індивідуальних здібностей, таланту, обдарування, докладання фізичних і духовних зусиль". Той, у кого виховано зверхнє ставлення до "чорнової" роботи, ніколи не зможе добити­ся значних успіхів у жодному виді діяльності. Праця, у тлумаченні В.О. Сухомлинського, не просто виконання трудових операцій із затратою певної кількості енергії — це елемент духов­ного життя. Звідси випливає закономірність: чим вищий рівень духовного життя дитини, тим більшу радість приносить праця. У ній розкриваються здібності, обдарування, талант, утверджується почуття людської гідності.

У численних своїх виступах на наукових конференціях і на­радах, на семінарах, педагогічних читаннях і на зустрічах з учи­тельською громадськістю ("Бесіда з марійськими вчителями" (1967 p.), "Про трудове виховання" (1969 p.), "Завдання у вихо­ванні дітей" (1970 р.) та ін., що збереглися завдяки запису на плівку) В.О. Сухомлинський пристрасно і переконливо стверд­жує думку про трудове виховання учнівської молоді як мірило моральності підростаючого покоління і всього суспільства.

У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі, як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої час­тини дитячого життя. Разом з тим В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став ос­новним принципом в організації праці учнів Павлиської серед­ньої школи: "Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було сповнене творіння в світі природи. Ми не уявляємо собі повно­цінного виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі не перетворив кілька десятків квадратних метрів мертвої глини, мертвого пустиря в родючу землю!"

У Павлиській середній школі збереження і примноження природних багатств стало провідною, головною стороною трудо­вого життя учнівського колективу і кожної особистості. У цій школі "становлення колективу, власне, з того і починається, що дітей об'єднує піклування про живу природу. За традицією, яка склалася у школі, колектив першокласників закладає свою ма­леньку шкілку, доглядає за плодовими деревцями, посадженими першого року навчання. З першого року шкільного життя почи­нається й догляд за полезахисними лісонасадженнями, які відігра­ють велику роль у малолісних районах Півдня. Уже в 10-11 ро­ків діти переживають перше громадянське почуття гордості, коли вони бачать цінності, створені їхніми руками: посаджені маленькі саджанці стають гіллястими деревами, плодові дерева й виног­рад починають плодоносити".

У своїх працях "Павлиська середня школа", "Школа і приро­да", "Природа, праця, світогляд" таін. В.О. Сухомлинський підкрес­лює, що в умовах сільської школи можливості взаємодії учнів з природою невичерпні, і головним спрямуванням їхньої діяльності має бути перш за все піклування про збереження родючості ґрунту. Посильна участь учнів у боротьбі з руйнівною стихією є шко­лою громадянства, змужніння та господарництва, що, як зазначає педагог, вчить дітей пізнавати ціну праці, землі і хліба.

Гуманізм В.О. Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібнос­тей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань.

Розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, ра­дості розумової праці — цих трьох сходинок на шляху пізнання.Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхід­ну умову формування духовно багатої особистості. Вона (діяль­ність) має бути активною і творчою, чому допомагають спеціаль­на організація розумової праці на уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості, пошуково-експедиційної роботи тощо. Обстоюючи необхідність на кожному уроці вольових зусиль, емоційного пробудження розуму дитини, інтелектуального натхнення учнів у пошуковій діяльності, Сухомлинський водно­час засуджує псевдоноваторські ідеї щодо ефективності навчання, створення обстановки постійного розумового напруження на уро­ці: "Не втратити на уроці жодної хвилини, жодної миті без актив­ної розумової праці, що може бути нерозумнішим у такій тонкій справі, як виховання людини. Така цілеспрямованість у роботі вчителя просто означає: витиснути з дітей все, що вони можуть дати. Після таких "ефективних" уроків дитина повертаються додому стомленою. Вона легко роздратовується і збуджується".

Оригінально розглядав В. Сухомлинський проблеми органі­зації навчально-виховного процесу з учнями молодшого шкільно­го віку. За рік до систематичного навчання в школі у Павлиській середній школі взяли на облік 6-річних дітей. Це було потрібно, щоб пізнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особ­ливості її сприймання, мислення і розумової праці. Сухомлин­ський вважав: перш ніж давати знання, треба навчити дітей дума­ти, сприймати, спостерігати. За цей же час треба добре вивчити індивідуальні особливості здоров'я майбутнього першокласни­ка. Ці завдання педагог успішно вирішував у "школі радості" — об'єднанні дошколят. Заняття під блакитним небом, де здійсню­валися мандрівки в природу, — джерело мислення й мови, роз­виток думок, почуттів, бажань, поглядів засобами казки, опові­дань, подорожі до першоджерел живого слова, у світ праці, ство­рення куточку мрії, турбота про живе і прекрасне, — ці та інші знахідки талановитого педагога збагатили арсенал виховних за­собів багатьох вчителів і вихователів дошкільних закладів.