Видатний український педагог В.О. Сухомлинський

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський

Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Олександро­вича Сухомлинського (1918-1970) увійшла до історії вітчизня­ної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід знач­но вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педа­гогіку України новими положеннями і думками.

Основні праці В.О. Сухомлинського розпорошені по газетних і журнальних публікаціях, немало їх зібрано і упорядковано в численні тематичні збірки та у тритомному і п'ятитомному (українською й російською мовами) виданнях вибраних творів "неутомимого" трударя педагогічної ниви".

Твори В.О. Сухомлинського відомі у виданнях різними мова­ми народів світу від болгарської до японської; його спадщина розглядається (вивчається) в провідних університетах і педаго­гічних інститутах Європи, окремі статті та уривки з фундамен­тальних праць друкуються в педагогічних журналах Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії, Фінляндії та інших країн.

Слід зазначити, що педагогічні погляди В.О. Сухомлинського сформувалися в ході й унаслідок натхненної копіткої учитель­ської праці (розпочав викладати рідну мову і літературу у Ва­сильківській, потім Зибківській школах Онуфріївського району в 1935 р. і скінчив свій шлях 2 вересня 1970 року на посту ди­ректора Павлиської середньої школи), творчої діяльності вчено­го (кандидат педагогічних наук з 1955 p.), заслуженого вчителя України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож основні праці відомого і визнаного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної діяльності, в якій, як зворотний зв'язок, апробувалися провідні теоретичні висновки В.О. Сухо­млинського як вченого, педагога-експериментатора, учителя-но­ватора.

У численних педагогічних виданнях більшості країн світу з'являються популярні чи критично-аналітичні статті, розвідки, окремі брошури і навіть книги, присвячені теоретичній спадщині й практичній діяльності визначного педагога, а в Україні скла­дається своєрідна школа сухомлинознавства, що об'єднує авторів праць про Добротворця — Василя Олександровича Сухомлин­ського.

З'явилися і літературно-документальні чи художні твори, в яких розкривається життєвий і творчий шлях В. Сухомлинського.

Ще за життя В.О. Сухомлинського його творчість педагогіч­на громадськість України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу сприймала неоднозначно. Якщо для більшості вчителів, батьків, керівників органів народної освіти, громадськості праці видатного педагога стали порадниками і помічниками у розв'язанні актуальних проблем формування, виховання і осві­ти молоді, то окремі науковці ревізували його погляди, піддаючи їх необ'єктивній критиці.

Були наміри звинуватити педагога в науковій несумлінності, рецептурності його педагогіки, запереченні ролі колективістського виховання, проповідуванні абстрактного добра тощо.

У 90-ті роки посилилася критика творчої спадщини талано­витого педагога. У вину В.О. Сухомлинському, зокрема, ставить­ся його відданість ідеям марксистсько-ленінської педагогіки, догматам комуністичної ідеології. Те, що раніше вважалося зас­лугою педагога, перетворюється на головне звинувачення.

Дійсно, В.О. Сухомлинський виявив себе ревним будівничим соціалістичної школи, проповідником класової нетерпимості, поборником радянського псевдопатріотизму, вірнопідданим то­талітарного режиму тощо. Але не це є визначальним у його спад­щині. Творчо працюючі вчителі розуміли ідеологічні сентенції Сухомлинського як необхідну данину комуністичній цензурі й вибірково ставилися до його спадщини. В ній провідне місце займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог пе­реконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра.Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливос­тей особистості. Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які ви­значають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Педагог наголошував, що працюючи над втіленням в практику ідеї всебічного розвит­ку ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням, соціаль­ним середовищем. Зрештою цю нерівність відчувають і самі діти, і часто у них, особливо під впливом наслідків навчання, з'яв­ляється почуття меншовартості. Як гуманіст, В.О. Сухомлинський засуджує діяльність учителів, яка призводить дітей до таких вис­новків. Кожна людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа. Духовне життя школи і її ви­хованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успі­хами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сфор­мувати культуру бажань необхідно, вважав В.О. Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури.