Фемінізм у творчості Лесі України
Довкола постаті поетеси було витворено типово колоніальний міф, репресивний і гальмівний не щодо самої лиш жіночої творчості, а й щодо літератури в цілому. Міф Української Поетеси – Діви-Войовниці – має репресивний характер.
Драматична поема “Одержима”
У багатьох драма Лесі Українки розглядаються проблеми комунікації, попорозуміння, неадекватності сказаного й почутого в інтерпретації співрозмовників. Ці геменевтичні мотиви важливі в драмах “Кассандра” 1 “Одержима”. У них конфлікт тлумачень пов’язаний з античним та християнським дискурсом. Протолоністами виступають жінки. Адже приреченість на безголосся, брак мови найгостріше відчуває в патріархальному суспільстві саме жінка [2, 219]
В «Одержимій» Месія та Міріам не можуть дійти згоди у трактуванні основоположних “Буттєвих і етичних понять, як-от “Бог”, “людина”, “віра”, “свобода”, “щастя”, “любов”, “ненависть”.
Самозречена у своїй любові жінка не може поступитися лише одним – власною самістю, свободою вибору, яка лише й уможливлює любов. Для Міріам любов – це результат індивідуального вибору, це почуття до обранця. Неможливість порозуміння стає очевидною вже при першій розмові. Всезнаючий Месія пропонує жінці як найнеобхідніший – дар спокою. Але вона від цього дару відмовляється, бо її душа вже спалена чи то ненавистю, чи то любов’ю. Така одержимість для Міріам незрівнянно дорожча від зцілення.
Стосовно кінечного людського життя почуття й душевні стани сприймаються у нерозривній опозиційній роздвоєності. Це поняття любові (ненависті, свободи) залежності, близькості (відчуженості). Месія з божественної перспективи вічності нав’язує поняття любові, спокою, залежності як абсолютні, позбавлені опозиційних пар. Любов до ближнього. Спокій у блаженній безтривожності, залежність від Бога, Отця – абсолютні. Щодо них ні про який особистий вибір не може йтися. Цього Міріам не приймає. Сила земного почуття могутніша за всі раціональні доводи. Заради любові можна загинути, кров’ю викупити життя обраного. Але не можна забути про різницю між добром і злом у людському вимірі й виборів. Відмова від ненависті спричинили б для Міріам і згасання любові.
(“Що ж, тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив”).
Не можна віддати душу, пожертвувати собою і за обранця, й за його ворогів. Тоді зникає саме поняття обраності, не протиставлене поняття відкинутості.
Міріам відособлюється від Месії, заявляючи, що вона – лише “нещасна жінка”. Але в потребі дорівнятися до обранця, перебрати на себе йому роковані муки, прийняти біль, любов Міріам стає майже материнською.Любов Міріам – це не покірна любов. Вона не може сприйняти ті вимоги й моральні імперативи Ісуса, в правомірності яких не переконалася через досвід власного серця. А патріархальний ідеал любові – це зразок любові покірної, який і демонструє в Гетсиманському саду Месія. Героїні Лесі Українки часто присвячують себе Богові, коли їх зраджує світ (Долорес, Прісцілла). Але Одержима можливість присвятити себе Богові ніби позбавлена. Сам Христос не заходів прийняти її душу, зневажив її порив. Життям вона вже не може служити Месії. Але право жертви, право істинно християнської поведінки, вчинку в неї зостається. Вона не може себе змусити жити за Божою заповіддю: любити ворогів, покорятися неприйнятому законові, зректися індивідуальної любові, права морального вибору. Проте гине героїня Лесі Українки як християнська мучениця. Каменована натовпом за слова на захист Месії, помирає, віддаючи:
“...життя..і кров... і душу.. все даремне! Не за щастя.. не за небесне царство.. ні.. з любові” [8, 132]
Християнська ієрархія – це все ж ієрархія чоловіча. Жінці тут відведено найупослідженуму й цілковито пасивну роль. Міріам не потрібна Месії ні як кохана, ні як дружина, ні як учениця. (Жінку, продовжуючи патріархальну традицію, постаралися позбавити навіть якоїсь рівності в коханні, у виборі партнера. Дух запліднює пасивну Марію, що постає тут лише об’єктом, над яким чиниться певна дія).
Йоганна й Міріам демонструються різні шляхи до християнського ідеалу – через абсолютну покору та через жертовну загибель в ім.’я заповіданої всевишньої любові. Йоганна – ідеальна християнка, що не порушує жодної букви закону. Йоганна й Міріам безоглядно віддані Христу, демонструють. Дві позиції у ставленні до християнства: патріархальну і модерну. Перша сповідує пасивність і богобоязно. Міріам, як героїня модерна приймаючи сутність релігії, відкидає її рабських дух.