Жіноча доля у творах Т.Шевченка

А мати вже спала!

Так, найперше, що вiн робить - кидається до матерi. Якою щасливою була б Ганна, якби встигла побачити його реакцiю! Та вже пiзно...

Так змальовує Шевченко вищий прояв материнської любовi - вiддати заради дитини усе, собi не залишити нi краплi.

I хоча про соцiальнi причини вiдверто нiчого не сказано, трагiзм викликаної ними ситуацiї говорить сам за себе, i мовчазне засудження iснуючого устрою, за якого жiнка-матiр вимушена ховати правду до останнього подиху, виявляється чи не сильнiшим, нiж у тих творах, де про нього говориться вiдкритим текстом.

Перша половина ХIХ столiття. Росiя - пiд чоботом самодержав ства, у ярмi крiпаччини стогнуть люди. Крiпака можна продати, помiняти на собаку, до смертi засiкти рiзками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбiльш трагiчна доля жiнки-селянки, особливо - матерi-крiпачки. Т. Г. Шевченко бачив це з дитинства.

Там матiр добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила...

А сестри... Сестри, горе вам,

Мої голубки молодiї.

Для кого в свiтi живете?

Ви в наймах виросли, чужiї,У наймах коси побiлiють,

У наймах, сестри, й умрете.

("Якби ви знали, паничi...")

Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спiткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жiнок. I доля матерi-страдницi стає одною з провiдних тем його творчостi (мабуть, другою пiсля теми боротьби).

Страждає героїня вiрша "Сон", яка збирає урожай з панської ниви, а власне дитя покинула без догляду "у холодку пiд снопом".

Йому боляче бачити, що:

...А онде пiд тином

Опухла дитина голодная мре,

А мати пшеницю на панщинi жне…

("Сон")

Мати Лiлеї "... все журилась... i плакала"

…та нашого злого пана