Балади

Може здатися, що така «неточність» або «неповнота» рими послаблює враження від віршів. Це не так! Поперше, неповні рими дають Шевченкові можливість уникнути тієї одноманітності рими, яка постає через часте вживання тих самих граматичних форм, як рими у Котляревського: моторний::проворний, дав::накивав, троянців::ланців, або — з самого Шевченка: гуляли::співали, знає::шкандибає, мліла::німіла, торбина::дитина, ніженята::дівчата, старого::товстого і т. п. Рими Шевченка стають через це несподіваніші, ориґінальніші, «багатші». Цікаво, що російське віршування здійснило таку саму реформу вірша на початку 20 ст., 60 років по Шевченкові, а вперше такі рими почав частіше вживати в другій половині 19 віку А. Толстой, що знав і українську народну пісню, і українську поезію. Але Шевченко цілком виважує ту втрату співзвучності, що приносить із собою неповна рима, ще й іншими шляхами. По-перше, він дуже рясно вживає «внутрішню риму», тобто рими між різними словами того самого рядка (внутрішню риму знала, до речі, романтична балада взагалі).

І ця «внутрішня рима» у Шевченка не випадкова риса окремих рядків чи віршів, — ні! Це систематично вжитий засіб підсилити ту співзвучність, яку почасти втрачено через неповну риму. Але Шевченко знає й інші засоби посилення повнозвучності вірша.

Вірш Шевченка значно звучніший, повнозвучний та «милозвучніший», аніж вірші всіх українських письменників до нього та й по ньому. Подібної внутрішньої співзвучної мови досягали лише нечисленні поети світової романтичної поезії, що в такій великій мірі була орієнтована на «музичність»(Кл. Брентано).

Шевченко досягає надзвичайної повнозвучності, по-перше, простим повторенням тих самих або споріднених слів.

Але Шевченко ще збагачує численні співзвуччя, що виникають унаслідок повторення, співзвуччями між різними іншими словами, досягаючи надзвичайних ефектів, напр.*: (повторені звуки)

Не зменшує вартості віршів Шевченка те, що в його віршах іноді звуковий бік, музичність мови, а не думка, керує вибором слів та будовою речення.

Музичні засоби Шевченко вживає дуже різноманітної маємо в нього, напр., типові «співочі», «пісенні» вірші (напр., більшість пісень, значна частина поем), а поруч із тим — вірші декламаційні, риторичні (патетичні місця в поемах, вірші до поетів, переспіви св. Письма, «і мертвим і живим...»). Та поруч із цими типами є й інші. Музична будова віршів різного типу відмінна. Треба звернути увагу на те, що навіть у своїх російських прозових творах Шевченко іноді користується тими самими засобами, щоб збільшити звучність мови: повторення слів та складів, щоправда, найбільше в описових та ліричних місцях.

Музичність мови Шевченка саме тому так впливає на читача, що нри цьому накупченні однакових звуків мова Шевченка не робить враження штучної. Вона надзвичайно тісно нав’язується до мови народних пісень, але в той самий час не копіює її по-рабському, а творчо перетоплює. Подивимось, якими рисами визначається мова Шевченка.

Схожість з народними піснями не є в Шевченка якимось рабським копіюванням. Він вільно творить у стилістичних формах народної пісні. На кілька найхарактерніших рис можемо подивитися ближче.Любить Шевченко подвійні слова, типові для народної пісні, зокрема для «дум»: срібло-злото, далеко-високо, чайкою-вдовицею, щастя-доля, милий-чорнобривий, яромдолом, тяжко-важко, смутний-невеселий, мед-горілка, панове-молодці, жив-здоров, віє-повіває, сурми-шаблі, плакав-ридав і т. д.; та поруч з традиційними знайдемо і такі, які, мабуть, утворені самим поетом, щоб передати його власні образи: загуло-сказало, співати-розмовляти, журба-мова, сльози-слова, сльози-ріки і т. д.

До окремих слів Шевченко, за зразком народної пісні, додає постійно ті самі означення (епітети): шлях та дорога «биті», коник вороненький, вітер буйний, синє море, червона калина, дрібні сльози, темний гай, зелений байрак, орли «сизії»або «сизокрилії», біле личко, чорні брови, карі очі, високі могили, степ широкий, чорні хмари, зорі червоні; мабуть, і тут частина вигадана Шевченком «у дусі» народної поезії. Шевченко вживає, як і народна пісня, самі епітети, щоб визначити предмет: вороненький (коник), буйнесенький (вітер), чорнобривий (парубок), сизокрилий (орел), синє (море), білолиций (місяць), люте (горе), козаче (серце) і т. д.

Часто вираз або просто взято з пісні, навіть з фальшованих дум — «ревнули гармати», або утворено в пісенному стилі з наближенням до якогось пісенного звороту: пливе човен, води повен; з вітром могила в степу розмовляє; могила з буйним вітром в степу говорила; не китайкою покрились козацькії очі; козацькеє біле тіло, в китайку повите; засівали трупом поле; синє море виграває; засиплють піском очі і т. д.