Вплив фемінізму на українську літературуостанньої чверті XIX – початку XX століття

Драми Лесі Українки відкривають дорогу в українську літературу жіночим дійовим особам, які, будучи складними особистостями, залишались водночас жінками з тіла і крові, - людьми з інтелектуальними та емоційними потребами. Авторка досягає багатогранних зображень жінок за допомогою різних художніх засобів.

У своїй першій п'єсі - "Блакитна троянда" - вона зображує головну героїню в трагічній ситуації. Любов роздвоєна поміж світом патріархальним і світом власних бажань. П'єса суворо засуджує систему, що вимагає від жінок поведінки, яка заперечує волю самовираження. Любов кохає Ореста, але не може віддатися власним почуттям, оскільки розуміє, що її ідентичності загрожує ототожнення із чоловіком у світі мужчини. Вона воліє збожеволіти і шляхом власного божевілля здобуває контроль над своєю долею. Складністю натури і діапазоном дії Любов уособлює появу на українській сцені нової жінки.

Дійові особи Лесі Українки часто дивують нас цілковитою зміною очікуваної від них поведінки (дотримання гендерної ролі). В захоплююче саркастичному діалозі "Прощання" письменниця змінює традиційно очікувану “чоловічо-жіночу” поведінку. "Вона" - логічна і спокійна, "Він" - нераціональний та емоційний. У драмах Леся Українка користується такою формою зміни багато разів. У "Камінному господареві" Анна виступає як трагічна героїня, тим відбираючи від Дон Жуана його центральну позицію в легенді про нього. Ця зміна є найбільш підривним елементом драми супроти донжуанської легенди.

У деяких п'єсах Лесі Українки “жіноче” переважає над “чоловічим”. До цієї категорії належать: "Блакитна троянда", "Лісова пісня", "Камінний господар" і "Бояриня". В усіх чотирьох драмах жінки домінують над своїми товаришами-мужчинами. Проте, слід зазначити, що не завжди ці жінки в моральних чи будь-яких інших аспектах вищі від чоловіків, з котрими поділяють життя. По суті, однією з визначальних характерних особливостей жінок у творчості Лесі Українки є їхня здатність помилятися. У "Боярині", наприклад, Оксана добре розуміє, що вона відповідальна за своє падіння, яке відбувається через засліплену любов до Степана, а також і через власний страх перед конфліктною ситуацією. Замість того, щоб докоряти своєму недосконалому чоловікові та обставинам, що призводять її до трагедії, Оксана бере на себе повну відповідальність за свої вчинки і приймає долю як кару. Вразливість, представлена на тлі трагічної любові, притаманна всім жінкам у творах Лесі Українки. Вона сприяє розкриттю повноти характеру героїнь так само, як і надана їм схильність до марнославства та інших хиб, традиційно притаманних мужчинам.

У драмі "Бояриня" яскраво проявляється спорідненість феміністичної та націоналістичної проблематики. Живучи в Російській імперії, Леся Українка не могла відокремити феміністичних поглядів від своєї національної ідентичності. Фемінізм зливається з націоналізмом, бо в дійсності обидва поняття в розумінні письменниці поставали в якості ідеології визволення. В результаті з`явився український феміністичний націоналізм.

Незважаючи на те, що Леся Українка цікавилася переважно філософськими питаннями, вона включає до своїх п'єс щоденні проблеми, які стоять перед жінками. Так, "Бояриня" і "Камінний господар" слугують пригадуванням образ, завданих жінкам в ім'я звичаю і традиції. "Прощання" підкреслює статеві нерівності в процесі залицяння.

Зігнорувавши важливість статі, традиційна українська літературна критика виявилася неспроможною всебічно охопити багатство творчості Лесі Українки і, що гірше, дещо неправильно інтерпретувала її. І хоча спричинену хворобою ізоляцію Лесі Українки можна використовувати для пояснення почуття самітності, що лежить в основі її творчості, ця самітність ніколи не розглядалася як наслідок її становища як жінки, котра пише у світі, де жінки та їхні проблеми не вважаються важливими.Фактично в патріархальному літературному каноні сама Леся Українка перетворилася в дівочу постать. Ніхто з біографів не згадує про її інтимне життя, а критики, описуючи ідеальні та духовні форми любові в творах письменниці, ігнорують будь-яке обговорення еротизму і сексуальності в її п'єсах. Мабуть, це могло б виявитися загрозливим для “санітаризованого” образу Лесі Українки, витвореного чоловічою критикою. Проте ігнорувати цей аспект її творчості не слід. Сам факт, що він не був взятий до уваги з традиційно-патріархальної точки зору, вказує на брак об'єктивності даного погляду в його ставленні до жінок-письменниць та жінок-персонажів.

Не можна завершити мову про Лесю Українку як феміністичну письменницю, не звернувши уваги на широковідоме твердження І. Франка, що Леся Українка, "ся хвора, слабосильна дівчина - трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну" (11).

Дилема, що випливає з Франкового висновку, має дві можливі розв'язки. Або І. Франко має рацію, що творчість Лесі Українки "чоловіча", тобто втілює в собі прикмети, які вважаються важливими згідно з патріархальними нормами, або він помиляється, - в такому разі винен у неправильному прочитанні Лесі Українки. Оцінка І. Франка творчості авторки як "чоловічої", хоч і має на меті зробити комплімент письменниці, однак є невлучно спрямованою. Ця характеристика вкорінена у припущенні, що найвища похвала, якої може досягнути творчість жінки, - це бути оціненою за чоловічими нормами.