Андрій Малишко

Читання Малишка майже завжди веде на покордоння поезії і пісні, збуджує музикальний настрій. Навіть там, де поет свідомо намагається писати в розповідній манері, створюється ілюзія пісенності, схожа на ілюзію руху в картинах живопису:

Як зараз бачу: з-за ріки

— Дві кручі, наче маяки;

Одна зелена, чорна друга.

Чи літнє сонце, чи зав'юга,

— Вони стоять собі віки.

Так починається «Прометей». Спокійний, віковий, епічний пейзаж. Але й тут присутній народнопісенний паралелізм, або, ско ріше, його відповідник, який нагадує пісню: «Одна гора високая, а другая низька, одна мила далекая, а другая близька».

Певна річ, Малишко йшов тут не від якоїсь конкретної пісні, він просто, бувши в стані натхнення, потрапив у свій спосіб мислення, що мав правила, подібні до законів фольклорної пісенності. В поемі більше не буде згадана «зелена» круча. Поет буде писати далі тільки про «чорну» гору, де стоїть обгорілий дуб — смертне кострище його Прометея. Але зачин поеми виправданий, бо він художньо — і саме в народнопісенному дусі — визначає тему Її: конфлікт життя і смерті.

Пісенність поезії Малишка виникає з гармонійного поєднання багатьох компонентів, серед яких поруч із яскраво фольклорними стоять і суто літературні. Досконале відчуття української мови, особливо її природної музикальності, вироблене в Малишка і на фольклорній основі, і на сплетінні впливів поетики Шевченка, Франка, Тичини і Рильського, відбивалося на пісенній естетиці його поетичних форм:

Радянська Вкраїно! //Розлуки доволі

Які ми з тобою // ще будем багаті —

Веселкою в небі, // барвінком у полі,

Розплатою-люттю // при спаленій хаті!

(«Україно моя»)

Повноголосся і чергування рим, причому різноскладових і бездоганно підібраних із різних частин мови, майстерна інструментовка всієї строфи звуками, які найкраще співаються і від яких вірш вібрує («а» і «о», «р» і «л»), нарешті пезура, яка не розриває слів і дає можливість рівно дихати при читанні,—це, зрозуміло, з тре петним змістом і з поетичною довершеністю і є піснетворчим вия вом Малишкового таланту. З національпо-народними атрибутами пов'язані класичні розміри його поезії, головним чином ямб і ана пест, його улюблений дольник, який виникав із них і наближав його вірш до українських дум, точна і багата рима.

Народнопісенна основа творчості Малишка відповідає його не всипущій громадянській насназі, його розумінню літератури як свідомості народу, його служінню загальнолюдським ідеалам справедливості.

Не тільки творчою практикою Малишко утверджував пісенний жанр нашої поезії як один із найважливіших. Він хотів навернути до цього жанру інших поетів і тому в книжці «Думки про поезію» писав: «Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона — посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче а нею журитися і радуватися, мислити і працювати». Всі висловлювання Малишка про пісню залишаються і сьогодні актуальними.

Його досвід несхибно підтверджує думку про те, що й на будущину наша поезія повинна так само шукати живлющого напою в невичерпній народнопісенній культурі, якщо не бажає занидіти в псевдоінтелектуальному герметизмі. Епоха машин і космічних польотів не зможе обходитися без пісні. Навпаки, пісня — і та давня, народна, і та нова, що прагне народного благословення,— буде все більше потрібна духовно розвиненій, могутній і добрій людині: