Андрій Малишко
«Роздум», «Медитація», «Дума», «Пам'ять».Поет почуває свій борг перед минулим і майбутнім, перед усім, на світі сущим, — чорним хлібом і низенькою батьківською хатою, ручаєм і сосною, щастям закоханих... «А вже найбільше, чуєте ви, мамо, Я вам заборгував і не віддав Ні шеляга за перше рідне слово...» — признається поет. Оцей мотив боргу, обов'язку перед цілим білим світом чи не найголосніше звучить у поезії останніх літ.
Тож і любив Малишко рідну мову, рідне слово і пісню над усе. Цією любов'ю осяяна поезія останніх літ, де він якось по-новому осягнув їх суть і значення.
Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, А.Малишко неминуче приходить до пісні.
У піснях Андрія Самійловича такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони принесли б поетові безсмертну славу.
І здається не випадковим, що й останнім твором поета, написаним у лікарні за тиждень до кончини 17 лютого 1970 року, була славнозвісна «Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...»), в якій він роздумує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно.
Немає більшої радості в поета, як почути свою пісню з уст народу. Малишко мав таку радість — його твори «Колгоспний вальс», «Білі каштани», «Ми підем, де трави похилі», «Рідна мати моя» з ніжною музикою Платона Майбороди стали народними піснями. Багатьом поезіям Малишка дали нове життя композитори Л. Ревупький, П. Козицький, М. Вериківський, Г. Майборода, А. Штогаренко, С. Козак. Завоювала народне визнання пісня «Цві туть осінні, тихі небеса», до якої написав музику О. Білаш. Осно вою для відомої опери Г. Майбороди «Арсенал» стала драматична поема, написана Малишком у співавторстві з О. Левадою, а опера «Молода гвардія» Ю. Мейтуса базується на Малишковому пісен ному лібретто, яке слід вважати самостійним і значним твором нашого поета.
Упродовж усього життя і завжди з великою охотою Малишко працював як пісняр. Правда, піснярський набуток поета міг би бути чисельно більшим, якби композитори пильніше читали його твори. В майбутньому ще не одна пісня має бути написана на вірші Малишка, необхідно відкрити зародки опор і ораторій (а вони ж там є!) в таких його поемах, як «Прометей», «Дума про козака Данила», «Сини»... Звісно, Малишко писав і спеціально призначені для музики поезії, дбаючи про їхнє самостійне літературно-мистецьке значення. Він умів, як ніхто інший, зімпровізувати слова до готової вже мелодії (так було, наприклад, створено пре красну «Пісню про козацькі могили» на музику П. Майбороди).
Але було б невірно розглядати його пісенну творчість як щось надто відрубне. Пісенність — це одна з найголовніших і найдорогоцінніших прикмет усієї поезії Малишка, і ліричної, і ліро-епіч ної. Він майже ніколи не міг у своїх творах передати суто епічне відчуття світу — тому, що його поетичне мислення протікало в категоріях, вироблених з елементів народнопісенної поетики.
З цього погляду виділяються в нього принаймні три роди віршів, які є водночас трьома ступенями засвоєння народнопісенної творчості.
До першого роду належать звичайні обробки народних пісень. Головні мотиви й образи тут зберігають фольклорний вигляд. Тіль ки великий талант Малишка не давав подібним творам стати анемічними стилізаціями:
— Бери ж ти, мати, жар піску,
Посій на камінь, на містку,
Як той пісок, диви, зійде,
Моя ти віковічна мати,
І встане жито молоде —
То й будем сина зустрічати...