Демографічні проблеми людства
Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою і його досягнення можливе за умови взаємопорозуміння всебічного порозуміння. Вирішення цієї проблеми - найважливіша передумова для розв'язування інших глобальних проблем людства, насамперед проблему економічного розвитку.
7.3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОСТУПАЛЬНОГО І ПРОПОРЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА СВІТУ.
Забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу - одна з важливих проблем, що стоїть перед людством.
До середини 90-х рр. розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був чималим, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти. В багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на початку століття або перед ІІ світовою війною. Проте пересічні економічні показники - на крайніх полюсах багатства (розвинуті країни - ВВП на душу населення становить понад 20 тис. дол. на рік) і бідності (країни, що розвиваються, відповідно - менш як 200 дол. на рік) - відрізняються в 100 разів! При цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. Світовий прогрес все ще обминає четверту частину людства. Ситуація є особливо драматичною з огляду на те, що, за рахунками розвитку, на межі ХХ і ХХІ ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на країни, що розвиваються.
Наприкінці ХХ ст. глобальна проблема віднайдення пропорційності економічного розвитку така ж сама актуальна для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для України).
Чи можливе подолання диспропорції в рівнях розвитку світового господарства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни, швидкий його розвиток є можливими.
Ось приклад з історії. Розорена з поруйнованими містами країна, заводи якої стоять, а зубожіле населення аби прожити торгує та гендлює. Продовольчих і промислових ресурсів - обмаль. Нафти - немає, товари держави на світовому ринку не конкурентноздатні, а країни - сусіди вже стали на шлях індустріальної перебудови. Здавалось би - повна безнадія. Що собою являє ця країна на при кінці ХХ ст..
Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів. Японія в останній чверті ХІХ ст. розпочала розбудову індустріальної держави на островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри» розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля.
Які ж перебудови визначають успіх руху від відсталості до прогресу?
Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації. Досвід свідчить, що першою перебудовою розвитку є затрати на освіту та підготовку кадрів. Однак головним питанням економічної політики є від регулювання взаємодії держави й ринку, кругообігу товарів, ресурсів, капіталу. Держава, яка добирає ринкові відносини з основою розвитку своєї економіки, формує певну модель у системі власності в країні (вибір співвідношення державної та приватної власності, проведення приватизації) створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та системи правління, дбає про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких пробивні сили мають змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі.Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, у свою чергу, впливають історія, культура, освіта наука. Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування) та людський або інтелектуальний капітал. У ХХ ст. залучення нових та найновіших технологій дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі періоди. так, якщо період першої промислової революції (ХІХ ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Великобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США - за 46 років, то в другій половині ХХ ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягли за 10-12 рр. економічного розвитку.