Виробництво взуття в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності

Лише в останні роки в Україні почали відроджуватися виробники взуттєвих комплектуючих (за Радянського Союзу такі підприємства були, проте з тих пір суттєво занепали). Почали з’являтися нові фірми, але вони поки що не мають достатніх потужностей, щоб забезпечувати галузь.Штучну та синтетичну шкіру в Україні виготовляють у великих обсягах. Проте, за оцінками спеціалістів, у закордонних виробників асортимент набагато багатший. У вітчизняних виробників немає грошей на закупівлю нового обладнання, на якому б виготовлялися сучасні шкірзамінники, тому конкурентоспроможність таких підприємств поки що не дуже висока.

В нашій країні існує 20 підприємств, що виготовляють натуральну шкіру. В 2000 році та у першому півріччі 2001 року працювало лише 13. Порівняно з 1990 роком виробництво шкіри знизилося у 8,5 разів, що зумовлено подорожчанням шкур, а також їх нелегальним експортом. З цих 13 підприємств минулого року стабільно працювали лише 6: ЗАТ “Возко”, яке є найбільшим виробником в Україні (Вознесенськ, Миколаївська обл.) , ВАТ “Світанок ” (Львів), ЗАТ “Чинбар” (Київ), ЗАТ “Шкіряник” (Івано-Франківська обл.), ВАТ “Плай” (Івано-Франківськ) та ЗАТ “Більшовик” (Харків). На цю шістку припадає 95% всієї шкіряної продукції, виготовленої в Україні. Більшість виготовленої шкіри експортується.

Більшість виробників взуття, які виготовляють готову продукцію для внутрішнього ринку, використовують вітчизняний товар. Українські шкіропереробні заводи навчилися виробляти шкіру середнього рівня за якістю та ціною (вартість $18-25 за кв.м.) Виробники, які орієнтуються на випуск високоякісного взуття, вимушені імпортувати і шкіру, яка коштує $30-40 за кв.м. Продукція, виготовлена із високоякісної імпортної шкіри, як правило, одразу експортується.

Для нормального розвитку взуттєвої галузі необхідна державна підтримка, що полягатиме у регулюванні експорту шкіри та готової продукції, обмеженні нелегального імпорту, підтримці вітчизняного виробника.

8. Висновки.

У цій роботі я намагалася оцінити глобальну та регіональну конкурентоспроможність України у виробництві взуття. Було проведено дослідження галузі.

Значний обсяг експорту українського взуття свідчить про те, що закордонні споживачі готові його купувати і купують. На жаль, від цього поки що виграють переважно закордонні фірми, на які за давальницькими схемами працюють багато вітчизняних підприємств. Однак прийняття якості українського взуття у світі, зокрема у таких “взуттєвих” країнах як Італія та Чехія свідчить про його потенційну конкурентоспроможність на глобальному ринку. І навіть у давальницьких схемах потрібно бачити позитиви – адже працюючи таким чином, підприємства не лише отримують можливість виготовляти продукцію на імпортному устаткуванні, але і вчаться розуміти смаки та бажання споживачів. Переносячи це на українські терена, вони таким чином підвищують і регіональну конкурентоспроможність.

Незважаючи на те, що виробники взуття сьогодні зустрічаються з масою проблем, починаючи від нестачі сировини та матеріалів і закінчуючи проблемами з дизайном, статистика свідчить, що виробництво зростає з року в рік. Все частіше можна бачити якісне і недороге українське взуття і на полицях магазинів, і на різноманітних ярмарках. Враховуючи ці позитивні тенденції, виробникам слід і надалі працювати над поліпшенням якості та асортименту своєї продукції для завоювання різних ринків.

Література:

1.Бондаренко С., Бокій В. Про механізм формування конкурентоспроможності продукції промислового підприємства // Економіст, № 9, 2001. – ст. 58-59.

2.Динаміка виробництва найважливіших видів промислової продукції // Економіст, № 9, 2001.

3.Кредисов А., Дерев’янко О. Конкурентоспроможність країна та стратегія її експорту на світовому ринку // Економіка України, №5, 1997 – ст. 54-58.

4.Павленко Ф., Якубовський М. Підвищення конкурентоспроможності виробництва в країнах з перехідною економікою // Економіка України, №11, 1998. – ст. 78-80.