Виробництво взуття в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності

План:

1.Мета роботи

2.Постановка проблеми

3.Аналіз проблеми

4.Пропозиції до розв’язання проблеми

5.Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив

6.Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

7.Необхідні ресурси та умови

8.Висновки

1. Мета роботи.

Для аналізу конкурентоспроможності на глобальному та регіональному ринках я обрала ринок взуття і зробила це з декількох причин. По-перше, мене цікавить, який потенціал та можливості України у цій сфері. По-друге, в зв’язку з все більшою представленістю українських виробників взуття на різноманітних виставках-ярмарках та у роздрібно-торговій мережі, я хотіла проаналізувати динаміку його виробництва за останні роки. По-третє, я хотіла більше дізнатися про основних товаровиробників (як самого взуття, так і сировини, зокрема, шкіри та матеріалів). І остання, суб’єктивна причина – останнім часом я купую вітчизняне взуття, якість та ціна якого мене цілком задовольняє, тому мені було просто цікаво.

Метою роботи є об’єктивне дослідження конкурентоспроможності галузі виробництва взуття в Україні, можливості та перспективи її розвитку, аналіз проблем та пропозиції стосовно їх розв’язання.

Отже, тепер я перейду до аналізу самої проблеми і розгляду інших питань.

2.Постановка проблеми.

Засилля товарів закордонного виробництва на українських ринках висунуло жорсткі вимоги до підвищення конкурентоспроможності [1]. Проте, перш, ніж говорити про конкурентоспроможність України у виробництві взуття, потрібно визначитися з самим терміном “конкурентоспроможність”. Отже, конкурентоспроможність – це сукупність властивостей, наданих продукції під час розробки, виробництва, реалізації і післяпродажного обслуговування, що забезпечують її відмінність від аналогів (чи замінників), по-перше, за ступенем задоволення потреб споживача, по-друге, за рівнем витрат на її придбання та експлуатацію, по-третє, за ступенем інформованості, доступності, зручності для споживача у здійсненні купівлі та експлуатації, яка (сукупність) сприяє найшвидшій реалізації на даному ринку у даний період [6].

На даному етапі розвитку взуттєвої промисловості ще рано говорити про серйозну глобальну конкурентноздатність України. Хоча українські підприємства поступово нарощують обсяги поставок в Європейські країни та країни СНД та Балтії, проходить це, переважно за давальницькими схемами. Основні замовники шкіряного взуття – фірми з Італії, Німеччини, Австрії, Чехії, тобто це практично ті ж самі країни, які є і основними легальними поставниками взуття в Україну (і не виключено, що під закордонними марками ми купуємо взуття українського виробництва). На жаль, давальці платять за роботу вітчизняним виробникам дуже мало – за пошиття однієї пари взуття замовник платить 6-8 гривень (!) [7].

Конкурентоспроможність регіонального ринку взуття найбільшою мірою перебиває нелегально ввезена дешева та/або неякісна продукція виробництва Китаю та інших країн. Ще однією проблемою на місцевому ринку є велика кількість норм та стандартів, яких потрібно дотримуватися і яким повною мірою не може відповідати навіть високоякісне (скажімо, італійське) взуття.