Система застосування добрив

Кафедра агрохімії та якості продукції рослинництва НАУ рекомендує розробляти систему застосування добрив у сівозмінах у такій послідовності:

1) хімічна меліорація ґрунтів;

2) внесення гною та інших місцевих добрив;

3) розміщення мінеральних добрив;

4) визначення загальної потреби в добривах для сівозміни;

5) визначення насичення сівозміни добривами.

Для встановлення потреби в добривах на всю площу сівозміни норми добрив на 1 га поживних речовин множать на середній розмір поля сівозміни і одержують кількість поживних речовин, яка необхідна для всієї площі посіву культури. Потім визначають загальну кількість добрив, що потрібна для сівозміни.

У зв'язку з тим, що при розробці системи удобрення використовують середні рекомендовані норми, а середньозважений рівень вмісту в ґрунті сівозміни поживних речовин може бути нижчий або вищий середнього, загальну потребу в добривах коректують. Існує декілька методів коректування потреби в добривах. Усі вони майже рівноцінні. Кафедра агрохімії та якості продукції рослинництва НАУ використовує найдоступніший метод, який не вимагає об'ємної інформації. Суть цього методу: при низькому рівні забезпечення рослин фосфором і калієм потребу в добривах збільшують в 1,2-1,3 раза, при високому — зменшують у 0,7-0,8 раза, а при середньому — залишають без змін. Насиченість сівозміни добривами визначають шляхом ділення загальної кількості добрив після коректування на загальну площу сівозміни. Завершальним етапом розробки системи застосування добрив є її агрохімічне та агроекологічне обґрунтування.

10.2.1. Хімічна меліорація ґрунтів, розміщення органічних і мінеральних добрив у сівозміні

Основою хімічної меліорації ґрунтів є вапнування кислих і гіпсування солонцюватих.

Вапнування кислих ґрунтів. Студент аналізує фізико-хімічні показники ґрунтів сівозмін і встановлює потребу у вапнуванні. Чим вища кислотність ґрунту, тим сильніше він реагує на внесення вапна, тим більші прирости врожаю від вапнування. На окремих полях у межах господарства ґрунти можуть сильно відрізнятися за величиною кислотності, тому не можна проводити вапнування без урахування цілої низки показників (рН сольової витяжки, ступеня насичення основами, гранулометричного складу, особливостей культури, що вирощується в сівозміні). Для визначення потреби ґрунтів у вапнуванні користуються агрохімічними картограмами.

У зерно-буряковій сівозміні Лісостепу опідзолені ґрунти суглинкового гранулометричного складу необхідно вапнувати при ступені насичення основами менше 93%. Необхідність вапнування ґрунту можна також встановити за величиною гідролітичної кислотності: при 1,8-2,0 мг-екв/100 г ґрунту і вище необхідно проводити його вапнування.

Норму вапна для найбільш повної нейтралізації кислих ґрунтів можна визначати за гідролітичною кислотністю (норма СаСО3, т/га=1,5?Нг). На виробництві норми вапнування встановлюються за обмінною кислотністю (рНКCl) з урахуванням гранулометричного складу ґрунту. В умовах хімізації землеробства це питання набуває великого значення. Воно пов'язано з тим, що мінеральні добрива, особливо азотні, сприяють вимиванню кальцію з шару ґрунту. Повні норми вапна, розраховані за гідролітичною кислотністю, найбільш ефективні. Вони забезпечують зниження кислотності ґрунту до слабкокислого інтервалу, знешкоджують рухомі форми марганцю, зберігають стійку позитивну дію протягом ротації сівозміни.Місце внесення вапна у сівозміні встановлюють з урахуванням чутливості культур сівозміни до реакції ґрунтового розчину. Найбільш чутливі до вапнування — озима пшениця, ячмінь, багаторічні трави, цукрові буряки. Найкраща дія вапна спостерігається на 2-й-4-й рік, коли воно добре перемішається з ґрунтом. Вапнування доцільно проводити один раз на ротацію сівозміни.

Гіпсування солонцюватих ґрунтів. Необхідність гіпсування солонцюватих ґрунтів і норму гіпсу встановлюють за величиною поглинутого натрію. Ґрунти, вміст натрію в яких понад 5% від ємності обміну, потребують гіпсування. Місцем внесення гіпсу в сівозміні може бути пар або просапні культури, що пояснюється більшим нагромадженням вологи в ґрунтах, крім того, літній обробіток забезпечує перемішування його з ґрунтом.