Система застосування добрив

науково обґрунтованою системою при чіткому виконанні всіх вимог у прийнятій сівозміні та високій агротехніці, створюються умови для підвищення родючості ґрунту і постійного зростання врожайності.

Система удобрення в сівозміні — це багаторічний план, розрахований на ротацію сівозміни, використання органічних, мінеральних та інших добрив, у якому передбачаються норми добрив, і способи внесення залежно від запланованої врожайності, біологічних особливостей рослин і від чергування їх у сівозміні з урахуванням властивостей добрив, ґрунтово-кліматичних та інших умов.

Система удобрення є складовою комплексу організаційно-господарських та агротехнічних заходів щодо раціонального застосування добрив у господарстві. Система використання добрив у господарстві включає такі заходи: накопичення гною і правильне його зберігання; заготівля торфу і його застосування на добрива (виготовлення компостів); заготівля і зберігання пташиного посліду, золи та інших місцевих добрив і організація їх зберігання (будівництво складів), своєчасний вивіз органічних добрив на окремі поля відповідно до передбачених норм; механізація внесення, своєчасне і правильне загортання органічних і мінеральних добрив під окремі культури в сівозміні; заготівля насіння і посів рослин на зелене добриво; організація праці і транспортних засобів щодо здійснення системи використання добрив тощо.

При розробці системи застосування добрив у сівозмінах необхідно враховувати такі основні принципи:

1. Народногосподарське значення культури. У системі застосування добрив, розробленої відповідно до конкретних умов господарства, особлива увага повинна бути приділена культурам, які мають велике народногосподарське значення. Важливо забезпечити добривами ті культури, ареал розповсюдження яких обмежений ґрунтово-кліматичними умовами, найбільш придатними для їх вирощування (цукровий буряк, картопля, соняшник, ріпак тощо).

2. Біологічні особливості культури.

2.1. Потреба культур в елементах живлення в періоди росту і розвитку. При розробці системи удобрення мають бути враховані особливості живлення рослин. Різні рослини для свого росту і розвитку вимагають різних умов зовнішнього середовища. Знання цих умов дозволяє найбільш повно задовольнити ці вимоги, особливо в такому важливому факторі, як живлення.

Потреба різних рослин в елементах живлення неоднакова. Крім того, одна і та ж рослина в різні періоди вегетації вимагає певних умов до живлення. Наприклад, у перший період росту і розвитку рослина засвоює поживних речовин дуже мало, але нестача їх негативно впливає на продуктивність. При цьому навіть посилене живлення в наступний період не усуває негативного впливу на початку розвитку. Особливо це стосується фосфору. Тому забезпечення потреби рослин у поживних речовинах у період, коли вони найбільш чутливі до їх нестачі і в період найбільшої в них потреби, шляхом внесення добрив є одним із важливих завдань використання добрив під окремі культури сівозміни. Необхідно пам'ятати, що на нормальний розвиток рослин негативно впиває як нестача, так і надлишок будь-якого елемента.

2.2. Відношення до концентрації ґрунтового розчину. При виборі норм, строків і способів внесення добрив необхідно враховувати чутливість рослин до концентрації ґрунтового розчину. З польових культур найменш чутливі жито, пшениця, ячмінь і овес на відміну від гороху і льону. Дуже чутливою до концентрації ґрунтового розчину в перший період розвитку є кукурудза. Огірки і морква мають більшу чутливість, ніж інші овочеві культури.2.3. Відношення до реакції середовища і засвоювана здатність кореневої системи. Сільськогосподарські рослини по-різному реагують на реакцію ґрунтового середовища. Стосовно цього їх можна поділити на декілька груп. До першої групи, яка відрізняється дуже великою чутливістю до кислої реакції середовища, належать люцерна, еспарцет, конюшина, бавовник, цукрові, столові і кормові буряки, коноплі, капуста, цибуля, огірки тощо. До другої групи — пшениця озима і яра, кукурудза, ячмінь, соняшник, соя, квасоля, горох, кормові боби, салат тощо, які чутливі до підвищеної кислотності. До третьої групи — рослини, які мають підвищену стійкість до кислої реакції, але позитивно реагують на вапнування: овес, жито, гречка, тимофіївка, льон, картопля, ріпа, редька, морква тощо. Четверта група — рослини, які добре переносять кислу реакцію середовища і, як правило, не потребують вапнування: люпин, середела. Необхідно враховувати, що відношення рослин до реакції середовища змінюється з їх віком. Найбільш чутливими до кислої реакції рослини бувають у перший період свого життя. В цей час вони дуже чутливі до лужного середовища. Рослини характеризуються неоднаковою засвоюваною здатністю кореневої системи використовувати поживні речовини з ґрунту і добрив. Наприклад, по відношенню до поглинання фосфору з важкодоступних сполук, ячмінь характеризується дуже низькою властивістю; пшениця й овес — низькою; жито і кукурудза — відносно високою; картопля, цукрові буряки, червона конюшина і гірчиця — високою; люцерна, горох, люпин і гречка — дуже високою.