Міжгалузеві промислові картелі вугільної генези

Побудова інтеґрованих технологічно пов'язаних систем забезпечує економічні переваги, недосяжні для галузевих підприємств. Разом з тим, шахти залишаються нерентабельними, держава продовжує витрачати на існування національної вугільної промисловості значні фінансові кошти, хоча їх не вистачає не тільки на розширене, але і на просте відтворення основних фондів. Тому директивними документами, наприклад, програмою "Українське вугілля" [1, розділ ІІІ, пункт 44] передбачене максимальне залучення в галузь інвестицій недержавної природи.

Ланцюг "Вугілля-Кокс-Метал" і "Вугілля-Енергія" не є українською особливістю: міжгалузеві промислові комплекси вугільної генези актуальні і для інших країн, зокрема Росії. Так, відомі три найбільші компанії, що розглядають вугільний бізнес як базу для подальшого розвитку своїх стратегічних інтересів - це Сибірська вугільна енергетична компанія (СВЕК), що входить у Групу МДМ, "Євраз-Холдинг" і "Північсталь" [2]. Поділ компаній відбувся у відповідності зі стратегічними інтересами і якісними характеристиками вугілля: СВЕК контролює близько 70% видобутку енергетичного, а металургійні холдинги "Євраз-Холдинг" і "Північсталь" - понад 90% російського ринку коксівного вугілля.

Але, на відміну від України, де шахти донедавна практично повністю знаходилися, а зараз в основному знаходяться у власності держави, російські вуглевидобувні підприємства, включені в інтегровані системи, є приватними, а ці системи (ФПГ-власники), природно, є їх інвесторами.

Досліджуючи проблему міжгалузевих промислових комплексів, вітчизняні аналітики акцентують увагу або на економічних перевагах таких утворень [3-4], або застерігають від політичної, або й економічної небезпеки інтеґрації підприємств [5-6].

Проблема поліпшення інвестиційного клімату у вугільній промисловості України потребує створення цілісної картини функціонування інтеґрованих систем вугільної генези, зокрема, доведення (аргументації) їх картельної природи.

Традиційним є формулювання, відповідно до якого картель є формою об'єднання виробників чи споживачів, гласна чи негласна угода групи близьких за профілем підприємств, фірм, компаній про обсяги виробництва і продажі, ціни, ринки збуту. Мета створення картелів - збільшення прибутку за допомогою усунення, обмеження і регламентації конкуренції усередині об'єднання і придушення зовнішньої конкуренції з боку фірм, що не беруть участь у даній угоді [7]. Разом з тим, картельна угода як домовленість між двома чи декількома підприємствами, фірмами про створення картелю, може бути не тільки горизонтальною, що укладається між однаково спеціалізованими фірмами, але і вертикальною, спрямованою на обмеження гнучкості ринку, що досягається за рахунок обмеження його автомістичності і плинності [7]. Виходячи з цього, можна допустити можливість створення картелів усередині ланцюжків "Вугілля-Кокс-Метал". Для визнання факту створення картелю необов'язкова наявність публічної угоди, але має бути ознака одержання додаткового прибутку за рахунок порушення природного ходу конкуренції.

В Україні склалася ситуація, коли приватні металургійні і коксохімічні заводи сировинно пов'язані з державними вуглевидобувними підприємствами. Державна підтримка вугільної промисловості (фінансування капіталовкладень, дотації на погашення різниці між витратами і ціною, фінансування закриття підприємств тощо) стала для національних бізнес-еліт потужною підтримкою у формуванні високих прибутків. "У держави має залишитися контрольний пакет акцій шахт," - однозначно висловився у 2002 р. (у розпал дебатів про приватизацію вугільної промисловості України) генеральний директор ЗАТ "АРС" [8].

Виходячи з прийнятої стратегії, були побудовані взаємини могутніх українських метакорпорацій з вуглевидобувними підприємствами. Метакорпорація [9] - термін, що видається найбільш зручним для позначення міжгалузевих комплексів, таких як "Вугілля-Кокс-Метал", незалежно від їхнього призначення, статусу і форм власності (чи то корпорації, концерни, холдинги, ВАТ, ТОВ тощо). Даний термін так само правомірний, як і "інтеґрована корпоративна структура" [10], або "зв’язано-диверсифікована система" [11-12], "інтергломерат" [13], "інтеґрована бізнес-група" [14].

Основними рисами згаданих систем є те, що Я. Паппе [15] позначив як критерії метакорпорацій:

- хоча б частина економічних агентів є комерційними організаціями, що діють з метою одержання прибутку;

- між агентами існують стійкі зв'язки більш тверді, ніж ринкові. Це означає, що в деяких істотних аспектах все об'єднання виступає як єдине ціле;