Історичний розвиток енергетики як галузі
Електричним кабелем напругою 2.2 кВ електроенергія передавалась до трансформаторів, які були вмонтовані у так звані трансформаторні кіоски, де за допомогою трансформаторів знижувалась напруга до 190/110 В. Спочатку електростанція була обладнана двома водотрубними паровими котлами системи "Бабкок і Вількокс", двома вертикальними паровими машинами заводу Шихау потужністю по 600 к.с.(461.5 кВт) кожна та двома генераторами трифазного змінного струму потужністю по 400 кВт кожний. Одна із парових машин крім генератора трифазного змінного струму обслуговувала динамомашину постійного струму потужністю 40 кВт і напругою 550 В (для живлення трамвая). За проектом і під наглядом цивільного інженера шляхів сполучення, члена Правління Акціонерного товариства "Київська міська залізниця" (таку назву мало при його заснуванні трамвайне господарство, що знаходилось поруч із Поштовою площею за нинішньою адресою Набережне шосе, 2) Артура Адольфовича Абрагамсона і відомого київського зодчого, цивільного інженера Володимира Андріановича Безсмертного, упродовж 1902—03 рр. було зведено будинок електростанції для трамваю за кошти А. Е. Струве. Будинок цієї електростанції зводився на місці тимчасових вагонного сараю та електростанції, які на початковому етапі забезпечували експлуатацію першого у Східній Європі електричного трамваю по Олександрівському (нині - Володимирському) узвозу. Електростанції України взагалі були обладнані паровими машинами і тільки невелика частина — паровими турбінами малої потужності та паровими котлами низької паропродуктивності та параметрів пара 1.0 1.2 МПа. Питома витрата умовного палива сягала 1000 1200 г/(кВт*г). Високовольтних ліній електропередачі майже не було. Рівень електрифікації був низьким навіть в основних галузях промисловості. Електроенергія використовувалась в основному для освітлення цехів та територій промислових підприємств. Більшість трудомістких процесів виконувались вручну.
Тільки незначна кількість електроенергії використовувалась на освітлення міст. Київське електричне товариство почало свою діяльність у вересні 1902 року. Воно закупило у товариства "Савицкий и Страус" 3 електростанції. До нього перейшли на обслуговування 800 абонентів із загальним навантаженням 2286 кВт. З 3-х київських електричних станцій дві (на Театральному і Думському майдані) були ліквідовані, а центральна електростанція на вул. Андріївській, 19 була реконструйована і значно розширена. Київське електричне товариство забезпечило собі збут електричної енергії для промислових цілей, уклавши угоду на продаж електричної енергії товариству Київського трамвая. Наприкінці 90-х років були збудовані всі трамвайні лінії Києва за контрактом 1889 р. У 1905 році був збудований електричний підйомник на Михайлівську гору (нині фунікулер), відкрито рух електричного трамвая у дачне поселення Пуща-Водиця та інше. У 1904 р. власники Київського трамвая продали свої акції групі бельгійських банків і приватних осіб, які в січні 1905 р. в Брюсселі створили "Анонимное бельгийское общество трамвая в Києве". З 1902 р. всі Київські електричні підприємства, а із 1905 р. Київський електричний трамвай перейшли у власність іноземних акціонерних компаній.Почався новий період їх діяльності. Товариство ввело пільговий тариф на електричну енергію для технічних потреб, продавало електроенергію 222 підприємствам із них 40 механічним заводам і майстерням, 29 типографіям, 16 тютюновим і гільзовим фабрикам та ін. Розвиток промисловості міста дав поштовх на збільшення потужності центральної станції на вул. Андріївська, 19. У 1906 р. на центральній електричній станції Києва був змонтований новий турбогенератор фірми BROWN BOVERI потужністю 1500 кВт, у 1909 р. - другий потужністю 1500 кВт, у 1910 р. - третій потужністю 3600 кВт, у 1913 р. - четвертий, найбільш потужний, - 4500 кВт. Установка економайзера у 1912 р. і різні нововведення у системі парового господарства поліпшили економічні показники станції. Витрати умовного палива в 1914 р. сягали 1150 г/(кВт*г) (у 1904 р. сягали 1700 г/(кВт*г). Успіхи в розвитку електрифікації Києва привертали увагу наукової спільноти країни. У 1907 р. у м. Києві відбувся IV Всеросійський електротехнічний з'їзд, організований електротехнічним відділом Російського технічного товариства (РТТ). З'їзди РТТ були трибуною, з якої російські вчені та інженери виступали за розвиток вітчизняної електротехніки і передачу електропостачання в управління міст.
По вимогам всеросійських електротехнічних з'їздів царський уряд зобов'язав іноземні фірми і концесійні підприємства мати в складі технічного персоналу частину російських спеціалістів. Це дало можливість працювати в Київському електротехнічному товаристві інженерам Тирмосу О.О., Швецову П.Д., Городецькому Г.М., які багато зробили для розвитку енергетики м. Києва. Під тиском громади Київська рада у 1912 р. постановила викупити у 1915 р. електричні і трамвайні підприємства міста. Після цього рішення ради власники цих підприємств намагались довести прибутки до максимуму, витискуючи все із обладнання. У спадщину Київській владі дістались електричні підприємства з застарілим обладнанням, доведеним варварським господарюванням іноземними власниками до повного зносу. У ці часи розпочалось будівництво електричних станцій по іншим містам та населеним пунктам України. У 1913 р. загальна встановлена потужність 70-ти електростанцій України складала 304.3 тис. кВт, а річне виробництво електроенергії – 543.4 млн. кВт.
3. Шляхи вирішення енергетичних проблем через повернення до минулих технологій
Одним із наслідків науково-технічного прогресу є періодична зміна і вдосконалення виробництва в енергетиці. При цьому "доля" засобів вдосконалення може складатись по-різному.